Один із зоомагазинів, де я працював, ділив приміщення з салоном грумінгу. Там працювали по черзі дві дівчини, які чудово стригли собак, вміли знайти з ними спільну мову й гарно ладнали з клієнтами. У загальному, чудові спеціалістки.
Але одного разу одна з них або пішла у відпустку, або захворіла, і її замінили іншою, запрошеною зі сторони. З людьми вона спілкувалася приємно, а от із собаками...
Собак до того салону здебільшого приводили маленьких, декоративних. Найчастіше приходили постійні клієнти, тобто вже сформувалася власна база вдячних відвідувачів.
Собаки зі знайомими грумерами радісно йшли на контакт, а ось цю дівчину якось одразу почали боятися. І ми, і клієнти вирішили, що це тому, що людина незнайома. Усім потрібен час, щоб звикнути. Але помилялися.
За роботою грумерів ми (співробітники зоомагазину) особливо не спостерігали. Тобто спеціально не дивилися. Бачили мимохідь, займаючись своїми справами. До того ж був грудень, відвідувачів було багато як у нас, так і в грумерів.
На щастя, серед нас була особливо спостережлива колега, яка через кілька змін нової грумерки, сказала, що та щось робить не так. Ми, у роботі грумера, чесно кажучи, розумілися дуже слабо. Так, бачили, що собаки її бояться, і зокрема це проявлялося в тремтінні, яке іноді не проходило навіть після завершення всіх процедур. Але малих собачок часто трусить через недосконалість нервової системи, і ми подумали, що, можливо, саме цим і пояснюється їхнє тремтіння.
Дівчина на них не підвищувала голосу, не робила грубих рухів, але коли за собаками приходили господарі, ті так притискалися до них, ніби пережили величезний стрес, і ще довго продовжували тремтіти.
Ми вирішили поспостерігати за грумеркою і незабаром зрозуміли, у чому справа. Дівчина елементарно не вважала за потрібне увімкнути підігрів води в бойлері, коли мила собачок. Можливо, так економила електрику — невідомо. У будь-якому разі, вона мила їх льодяною водою! Сама при цьому одягала теплі рукавички під гумові, тож її руки не страждали.
Скориставшись моментом, ми відкрили воду в ванній її кабінету — вода виявилася настільки холодною, що рука німіла вже через кілька секунд. Градусів 5, не більше. Як у крижаній купелі взимку. І саме такою водою вона мила собачок, вага яких становила лише 2-5 кг!
«Вони ж істоти безслівні, господарю не поскаржаться», — лише й сказала з гіркотою моя колега.
Так от, які тортури довелося перенести чотириногим відвідувачам. І справді, вони не могли розповісти й поскаржитися своїм господарям на той жах, якому їх піддавала усміхлива дівчина-грумер.
Після того випадку дівчина швидко зникла (ми все розповіли її колегам). Сподіваюся, жодна з тих собачок не застудилася (і не здогадаєшся ж, що винен у цьому грумер). Сказати напевно вже неможливо — усіх відвідувачів не запам'ятаєш. Ймовірно, деякі просто перестали ходити до цього салону, побачивши негативну реакцію своїх собак на раніше звичні їм процедури.
Ось таких бід може нашкодити тимчасовий співробітник. Не розумію, навіщо йти у зоопрофесію, якщо не зовсім любиш тварин.
