Тварин я любив ще з дитинства. Але, як і кожна дитина, не мав достатніх знань для взаємодії з ними. Це не заважало мені тягнути додому найрізноманітніших чотирилапих і птахів.
І ось одного разу сталося ось що: я йшов додому зі школи й побачив, що сільські хлопці якимось чином зловили білку. Вони бігали з нею вулицями, хизуючись здобиччю. Мені білку стало жахливо шкода (замучать!), і я вирішив обов'язково забрати її собі.
Вже не пам'ятаю, на чому ми домовились під час торгів — я віддав щось зі своїх механічних іграшок. У ті далекі радянські часи вони були дорогими і рідкісними.
Чотири години до приходу батьків
Ошелешену від суспільства білку я приніс додому і, не знаючи, що з нею робити далі, посадив на килим у вітальні. Білка, мабуть, через стрес, сіла на задні лапки й почала гойдатися з боку в бік.
Так тривало доволі довго. Я спостерігав за нею, сидячи на дивані. Потім вирішив, що краще буде, якщо я візьму її на руки. Підійшов до неї й простягнув руку, щоб узяти. Білка одразу ж вийшла з трансу й вчепилася мені в палець зубами.
Чи треба казати, що відразу після цього я передумав брати її на руки? Дивуючись різниці між доброю білочкою з мультиків і зубастою лісовою гостею, я кинувся до ванної за бинтами.
Три години до приходу батьків
Поки я перемотував палець, білка остаточно прийшла до тями й почала освоюватися у квартирі. Коли я знову увійшов до вітальні, вона вже весело скакала по стінах, шафах і гардинах.
Добравшись до люстри, вона на деякий час зупинилася й почала з цікавістю розглядати мене. Тут я здогадався: білочка, мабуть, голодна! Отже, що вона їсть? Горіхи. Дома горіхів немає. Запропоную я їй хліб.
«На, тримай хліб, білочко», — кажу я їй і кладу пару шматків на тарілку в зоні видимості.
Білочка: цікаво, але їсти я це не буду. Краще порву на шматки й закидаю ними всю кімнату!
Підмітаючи з килима хлібні крихти, я згадав: гриби! Білки ж їдять гриби! Точно, піду дістану сушених білих грибів.
Дві години до приходу батьків
Поки я розбирав шафи на кухні в пошуках грибів, білочка серйозно зацікавилася шпалерами: вона почала відривати їх від стін спритними кігтистими пальчиками.
Гриби відволікли її від цієї справи зовсім ненадовго. Поївши трохи, вона перетягла рештки з запропонованої тарілки на шафу, вирішивши, що й у цьому дивному лісі не завадить зробити запаси, а потім знову взялася за шпалери.
Година до приходу батьків
Дивовижно, наскільки невгомонною виявилася ця маленька істота у справі розносу квартири. Втомившись пояснювати білці віником, що дерти шпалери — погано, я безсильно сів на диван чекати батьків. Білка тим часом вирішила попробувати на зуб усе, що було в полі її зору.
Спіймати білку самому й віднести її в ліс у мене не вийшло — довелося перемотувати ще й другий палець.
Якщо раніше я завжди намагався переконати батьків залишити тварину вдома, то цього разу я був майже радий почути улюблену фразу: «Що ти знову притягнув? Давай-но віднесемо це назад».
Батьки прийшли додому
Побачивши мене з бинтами на руках, білку й влаштований нею погром, мама нахмурилася, а тато засміявся. На прохання допомогти мені спіймати білочку й віднести її в ліс він відповів, що спочатку поїсть.
Білка тим часом не просто освоїлася, а нахабствувала! Якщо раніше вона не надто звертала увагу на запропоновані мною ласощі, то тепер дуже зацікавилася котлетами на татовій тарілці. Пробравшись із залу на кухню, вона вилізла на холодильник, звідти стрибнула татові на голову, а потім — прямо в тарілку. І безцеремонно почала досліджувати усе, що було на столі.
Вечерю вирішили відкласти. Білку ми з татом віднесли в ліс, а наступного тижня, коли в мене почалися канікули, ми з мамою переклеїли шпалери у вітальні.
Більше брати додому диких білок мені не хотілося.
Звичайно, білка — чудова та дуже весела істота. Коли багато років потому я влаштувався працювати у зоомагазин, ретельно вивчив інформацію про утримання цієї істоти вдома. Білці потрібна велика клітка, а краще — вольєр, бігове колесо, пристосування для лазіння й багато інших розваг, щоб задовольнити потребу в русі.
Усередині в білки ніби моторчик працює. На атомному паливі :) Якщо вона перестане бігати — її розірве від надлишку накопиченої енергії.
Тримати цей «шматок дикого лісу» удома без клітки — означає жити з обдертими стінами й розгризеними меблями. Та ще й з бинтами на пальцях, якщо не вдасться знайти спільну мову.
Коментарі