«Не рекомендую»: Одкровення власниці ротвейлерів

Давно, близько 20 років тому, я був знайомий з дивовижною жінкою, власницею кількох ротвейлерів. Коли вона з’являлася на вулиці, неодмінно приковувала погляди всіх: невисока, тендітна, але з упевненою ходою, твердим, сильним, добре поставленим голосом, вона йшла вулицею в оточенні 4 своїх собак, які поруч із нею здавалися ще більшими, ніж є. І слухалися вони її беззаперечно. І обожнювали.

Усі її ротвейлери вирізнялися ідеальним екстер’єром. Усі чемпіони виставок, за цуценятами від яких люди стояли в черзі по 2 роки! Але сама власниця завжди, вже на етапі перших розмов із майбутніми потенційними власниками, починала з того, що описувала труднощі, які на них чекають, і багатьох просто відмовляла заводити цуценят цієї породи.

Щоб він мене охороняв

Ротвейлери на той час були модною породою, щодо якої багато хто плекав ілюзії, вважаючи цих собак за замовчуванням ідеальними охоронцями з вродженими здібностями до самовиховання та самонавчання. «От просто візьму цуценя, воно підросте і буде мене охороняти».

Мрії, мрії..

Деякі люди, на жаль, заводять цуценят певних порід, не усвідомлюючи, які труднощі можуть чекати на них у майбутньому. Та жінка на раз-два вираховувала подібних.

Без дресури та виховання може статися так, що охороняти доведеться себе, свою сім’ю, сусідів і перехожих від цього свого ротвейлера.

Не стане він охороняти свого власника просто так. Це такий собака, в очах якого потрібно заслужити авторитет, інакше слухатися не буде, ще й огризатися почне. Ротвейлер — не для м’якохарактерних людей. Це серйозний службовий собака, і господар йому потрібен із твердим характером, який, загалом, і сам, без собаки, за себе постояти може.

А чи точно ротвейлер розумний? От самостійний — точно, а розумний — не завжди

Якщо зазирнути в інтернет, то можна знайти інформацію, ніби ротвейлер — одна з найрозумніших порід собак. Власниця тих ротвейлерів казала, що серед них насправді є тугодуми, а також ще й уперті тугодуми, і їх таких чимало, додаткові труднощі в дресурі виникають приблизно з кожним четвертим.

Ротвейлери не схильні швидко приймати рішення (приблизно як кавказькі та середньоазіатські вівчарки — спочатку думають, поспішних рішень не сприймають). І серед них трапляються вже зовсім неквапливі особини з інтелектом, нижчим за середній, і такі, які можуть просто не хотіти одразу підкорятися команді: їм треба подумати, оцінити ситуацію, оцінити раціональність отриманої від господаря команди, а потім вони вирішать, чи варто її виконувати. Це буває вкрай незручно.

З одним із ротвейлерів у цієї жінки регулярно траплялися конфлікти саме через його тугодумство та надмірну самостійність. Як вона сама казала, набагато простіше мати справу з німецькою вівчаркою, колі, доберманом — і у вихованні, і в дресурі, і в спілкуванні. Зокрема з ними простіше знаходити взаєморозуміння, ніж із ротвейлером, легше розуміти їхні емоції.

Доберман може охороняти свого господаря, навіть якщо не поважає і не слухається його, а ротвейлер не буде. А колі та німка, на відміну від ротвейлера, більш слухняні, більш гнучкі у спілкуванні, більш швидкісні, і з високим емоційним інтелектом.

Ротвейлери дуже потужні, і можуть проявляти агресію

Так, будь-який собака може, але ротвейлер загалом досить відлюдкуватий і підозрілий до чужинців, а за нестачі виховання може кидатися на перехожих. І треба розуміти, що собака цей — потужний, малочутливий до болю, важкий (близько 40-50 кг вагою). Собака, якому вкрай важко протистояти.

Загалом, якщо та власниця ротвейлерів бачила в потенційних власниках ознаки слабкості та нерозуміння особливостей породи, бачила неготовність вирішувати проблеми, що виникають, то відраджувала заводити цуценя, а то й взагалі просто відмовляла. А новачкам відмовляла 100%. Казала: «Ротвейлер — порода для досвідчених собаківників, і крапка».

Охочих купити в неї цуценят завжди було багато, і вона ретельно обирала господарів. Казала, що відсів великий: цуценя діставалося приблизно одному з 20 претендентів. Багато хто ображався.

Вона була постійною покупницею в зоомагазині, де я працював, і коли була відвертою з нами, казала так: «Мені це навіщо? Щоб потім і вони, і їхні сусіди мене прокляли? Нехай йорика чи болонку заведуть. Або лабрадора, якщо хочеться великого собаку. Ротвейлер — порода не для всіх. Безвідповідально роздавати таких цуценят невідповідним людям. Та й узагалі складна дуже порода. Сама тримаю, але іншим не раджу».