Якщо порівнювати з попередніми скликаннями, нинішній парламент серйозно очистився від впливу найбільших ФПГ. Скільки залишилося «під куполом» людей Ріната Ахметова? Може зо два десятки депутатів, які не мають рівним рахунком ніяких важелів впливу. Та й самі ці люди давно вже стоять на низькому старті. Де б знайти собі нового господаря - читається на обличчях деяких екс-«регіоналів». Людей Віктора Пінчука в цьому скликанні - раз-два та й усе. Судячи з усього, йому стає все складніше домовлятися про заводі своїх людей у стіни головного законодавчого органу країни.
Не можна не відзначити той факт, що серйозні важелі в нинішньому парламенті залишилися лише у Сергія Льовочкіна (і його компаньйона Фірташа) та Ігоря Коломойського. Але судячи по ряду важливих голосувань, блокуючого пакету, який би дозволив олігархам зривати результативні рішення, ні в того, ні в іншого олігарха, вже немає.
В цілому, в парламенті не залишилося повністю підконтрольних того чи іншого олігарха фракцій. Настали нові часи: та ж «Самопоміч», яку вперто пов'язують з Коломойським насправді - не зовсім Коломойського. У «Нардоном Фронтк» у Ігоря Валерійовича є симпатики, але їх не так вже багато. У Льовочкіна, як виявилося, немає контрольного пакету в «Радикальної партії», а в «БПП» хоч і є досить серйозна група людей, що орієнтуються на нього, однак, знову ж таки, на ситуацію у фракції вони не здатні вплинути.
В цілому, всі проекти максимально диверсифікували фінансові потоки. І, що важливо, набагато більш болісно стали ставиться до свого іміджу. А значить, готові голосувати проти своїх же спонсорів - міноритаріїв.
Тому єдине, на що ще здатні олігархи, це іноді займатися блокуванням трибуни, та ще підганяти проплачених мітингувальників під стіни парламенту. Ну, і звичайно, воювати з владою з допомогою своїх медіа-ресурсів. Але й тут у них виходить не дуже...
Є, правда, ще один цікавий гравець, якого слід зарахувати до олігархам - Ігор Єремеєв, який навіть організував власну депутатську групу «Воля народу». Але, схоже, що цей проект крім Ради нікуди не піде: на місцевих виборах шансів поборотися у нього незначні. Як розповідали політтехнологи, які працювали на Волині на мажоритарних округах у тандему Єремєєв-Івахів-Мартиняк, вартість одного голосу за два з парламентських виборів 2012 року до кампанії-2014 зросла мало не на порядок. Наступного разу грошей на проходження в парламент може не вистачити. Крім того, не варто забувати, що у групи Єремєєва немає великих медіа-активів. Так що рано чи пізно цей проект «загнеться» під бурхливі оплески громадськості...
Вже зараз можна впевнено говорити про початок кінця тієї системи олігархії в Україні, яку ми знаємо. Звичайно, олігархи досі надзвичайно могутні і при бажанні можуть рухати політичні літосферні плити, що призводить до серйозних скандалів і обопільним «наїздам» політичних гравців. Але це дається їм все важче, а крики політиків стають все менш результативними.
У той же час, нинішня влада вже може собі дозволити не тільки лавірувати між занепавши ми «атлантами», але і боляче їх жалити, «вибиваючи» з-під них матеріальну базу - державні та напівдержавні підприємства, взяті олігархами правдами і неправдами під свій контроль в благословенні часи правління Кучми-Ющенка-Януковича.
Тому зараз олігархам, незважаючи на запеклий опір, доводиться поступово відступати, втрачаючи прямого доступу до легкого державного кешу. Історія з поверненням «Укрнафти» - тому найбільш показовий приклад. Ніхто до кінця не вірив, що у Верховної Ради вистачить духу проголосувати за відповідне рішення, і забрати у Коломойського «його» підприємство. Звичайно, нас чекають суди, боротьба, метушня і скандали - але головне, крига скресла...
Менш розкрученим, але не менш жорстким став ще один поєдинок у форматі «влада vs олігарх»: Яценюк проти групи Льовочкіна-Фірташа. Тут бій триває вже рік і має серйозні економічні, так і політичні наслідки. Зараз, схоже, загострення пристрастей майже досяг межі.
У жовтні минулого року Group DF втратила один за іншим контроль над Іршанським гірничозбагачувального і Вільногірським горнометаллургическим комбінатами. Кабмін передав ці підприємства в управління держкомпанії «Об'єднана гірничо-хімічна компанія». Буквально днями уряд відібрав у Group DF «Запорізький титано-магнієвий комбінат». Таким нехитрим чином, Фірташ за якийсь рік залишився без усього такого любого його серцю титанового замкнутого циклу, в який також входив армянський «Титан», що залишився в окупованому Криму.
Однак на цьому війна не закінчується: зараз повним ходом ведеться війна за управління української внутрішньої газорозподільною системою, «схопленої», в першу чергу, ФПГ Фірташа-Льовочкіна. Варто відзначити, що афілійованим компаніям належать більше двох третин всіх обл - і міськгазів країни, які, по суті, монополізували всю систему.
На цьому тижні в четвер парламент планує розглянути в другому читанні урядовий законопроект «Про ринок природного газу», який є одним з обов'язкових документів для виконання «третього енергопакету» ЄС, і фактично переводить розподільні мережі облгазів під управління держави з подальшим формуванням ліберального антимонополистического газового ринку. Якщо це станеться, то найцінніша «лавочка» Фірташа-Льовочкіна дуже скоро припинить своє існування. А це - по суті, кінець всьому надприбуткового бізнесу.
У цьому контексті цієї агонією виглядає організована Льовочкіним «отвєтка» по дискредитації Яценюка за допомогою заяв Держфінпослуг Миколи Гордієнка, який звинуватив уряд у фінансових порушеннях у розмірі 7,5 мільярдів гривень. Історія виглядає настільки непереконливо, що навіть Петро Порошенко, який легко міг би використовувати її у своїх інтересах для удару по прем'єру, вирішив зобразити нейтралітет.
По-перше, 7,5 мільярдів гривень фінансових порушень, знайдених Гордієнко, і приписаних їм Яценюку, опинилися за період з 2007 по 2013 рік. По-друге, контратака людей Яценюка призвела до констатації факту, що у самого Гордієнко теж рильце в пушку. І хоча скандал вийшов, удар, нанесений Льовочкіним що було сили, все-таки прийшовся мимо цілі.
Не допомогли також блокування трибуни у вівторок і намети "ударівця" Сергія Капліна, розставлені по всьому Києву з вимогою створити тимчасову слідчу комісію. На «Інтері» Каплін разом з Гордієнко стали завсідниками ефірів, але і це не дало результату...
До речі, з «Інтером» у Льовочкіна теж намічаються серйозні проблеми. В кінці березня «Народний Фронт» подав позов до Генпрокуратури з тим, щоб ті перевірили обставини угоди з купівлі телеканалу «Інтер» Дмитром Фірташем і Льовочкіним. У заяві депутати також попросили розібратися в тому, як відбувалася операція з продажу 29% акцій телеканалу «Інтер», що належать російському каналу ОРТ за $100 млн в кінці січня нинішнього року. І хоча Льовочкіну вдалося домовитися з Нацрадою з телебачення і радіомовлення про часткове зняття санкцій, подейкують, що вже влітку у «Інтера» можуть виникнути серйозні проблеми. У липні цього року у телеканалу закінчується термін більш ніж 300 ліцензій на мовлення та існують дуже велика ймовірність того, що їх Інтеру просто не продовжать.
Ускладнює ситуацію той факт, що вже до кінця квітня має вирішитися доля Фірташа, який, як відомо, останній рік мешкає в Австрії, очікуючи рішення суду про екстрадицію в США. Ходять чутки, що американці дуже наполягають на тому, що Австрія все-таки видала їм українського олігарха, якого підозрюють у скоєнні вельми серйозних злочинів - хабарництво та організації злочинного угруповання. Цього цілком вистачить, щоб Фірташ дивився на світ крізь грати до кінця свого життя...
