Позиція кредиторів проста — по боргах треба платити в повному обсязі. Їм все одно, за рахунок яких джерел українські чиновники збираються це робити.
В останніх листах кредиторів Україні було запропоновано зробити ці майже 8-мільярдні доларові виплати за рахунок ЗВР. При розмірі резервів на кінець травня близько 9 млрд доларів, прийняття пропозиції кредиторів залишить у наших ЗВР тільки до 2 млрд доларів. А це поставить країну перед фактом глобального валютного голоду і позбавить можливості контролювати курс гривні.
У червні, незважаючи на прийнятий Верховною Радою закон про можливе введення мораторію на зовнішні виплати, Україна сумлінно виконала свої зовнішні зобов'язання, в тому числі — 75 млн доларів за російським кредитом. Таким чином, поки немає підстав говорити про те, що Україна оголосила дефолт.
Кредитори можуть причепитися тільки до перевищення суми зовнішнього боргу України над розміром ВВП в 71%. Це дає можливість Росії вимагати дострокового погашення 3 млрд доларів кредиту. Але враховуючи анексію Криму і військові дії на Сході юридична перспектива такої вимоги з боку Росії туманна. Якщо вона вимагатиме достроково повернути кредит, розгляду у судах затягнуться явно довше, ніж термін його погашення, який наступає наприкінці грудня 2015 року. Тому Росія в цьому спорі зараз не зацікавлена.
До кінця 2015 року Україна повинна зробити 5 платежів:
- 23 серпня — виплата по ще одному купону 60 млн доларів,
- 23 вересня — погашення єврооблігацій на 500 млн доларів,
- 13 жовтня — погашення єврооблігацій на 600 млн доларів,
- 20 грудня — погашення російського кредиту на 3 млрд доларів.
За даними НБУ за травень 2015 року, міжнародні резерви України склали 9,918 млрд доларів, з яких в іноземній валюті - 9,0 млрд. Ресурси для підтримки поточних операцій в України на даний момент є, так як МВФ заявив, що підтримає Україну незалежно від рішення кредиторів. Очікувана підтримка МВФ — це прихід близько 1,7 млрд доларів до кінця цього місяця і потім, при виконанні умов дорожньої карти реформ і законодавства, аналогічні транші по 1,7 млрд у вересні та грудні.
Перший серйозний платіж Україні належить зробити не раніше вересня, і він фізично перекривається грошима із ЗВР. Чому ж виникає значний спір про своєчасність цих виплат?
Безсумнівно, йде активний торг і взаємна гра на нервах у сторін переговорного процесу. Після публічних звинувачень в затягуванні реструктуризації боргів та коментарів іменитих експертів про можливий технічний дефолт України сторони домовилися про продовження переговорів з 6 липня.
Головне досягнення останньої зустрічі у Вашингтоні 30 червня — домовленість «про умови забезпечення конфіденційності». Ця процедура дозволить зафіксувати борги України за конкретними власниками з Комітету кредиторів. До цієї процедури папери продовжують торгуватися на ринку і власники цих паперів при операціях їх купівлі-продажу можуть змінюватись. Зі свого боку українська влада надає даними кредиторам всю необхідну інформацію про стан справ в українській економіці і вже потім сторони переговорів можуть фіксувати остаточні умови реструктуризації.
Український уряд наполягає на скорочення на 40% заборгованості перед кредиторами. Вони, звісно, проти. Кредиторів надихнула реструктуризація облігацій державних Ощадбанку і Укрексімбанку без скорочення заборгованості та ще й зі збільшенням ставки. Небажання Росії прощати частина боргу також грає на руку приватним кредиторам, і він сподівається «дотиснути» Україну.
Кредиторів можна зрозуміти — вони не хочуть втрачати свої гроші, тим більше, що багато з них мають успішний досвід «дожатия» боржників — і цілих країн, великих корпорацій. Кредитори підкреслювали, що при заборгованості країни в сумі до 70 млрд доларів і необхідність реструктуризації в сумі 22 млрд доларів, вони готові на продовження терміну кредитування України на період до 2018-2019 року і далі зі зниженням плати. Але не готові на скорочення розміру боргу.
Українська сторона наполягає на термінів реструктуризації заборгованості, зниження ставки за користування кредитами та скорочення суми боргу на 40% від суми заборгованості.
Україна — не Греція, а в ситуації, що склалася, наші переговорники перебувають у психологічно більш вигідному положенні, ніж греки. Якщо грецька фінансова криза закінчиться реальним повним дефолтом (а на кону сума боргів — понад 320 млрд доларів), то українські кредитори будуть більш поступливими, розуміючи, що вони реально можуть втратити всі гроші, вкладені в наші цінні папери. Тому, їм дефолт України не потрібен. Нашим кредиторам краще виступити спонсором перетворень в країні, списавши частина українського боргу, ніж втратити все.
З політичної точки зору, дефолт нашої країни — це політичний прорахунок ЄС і США, які хотіли продемонструвати російським громадянам, як добре починає жити країна, яка обрала європейський шлях розвитку. Тому у ЄС та США не залишається іншого вибору, як активно втрутитися в процес і не допустити дефолту України.
Наявність 9 млрд доларів ЗВР дозволяє Україні досить спокійно зробити липневі і серпневі проплати. Основним каменем спотикання для української влади в цьому разі є те, що виконуючи подальші платежі, починаючи з вересня, на тлі необхідності приборкати інфляційні процеси (вже майже до 60%), НБУ для стабілізації ситуації буде змушений витрачати ЗВР і це створює ризик подальшої спекулятивної девальвації гривні і залежності ринку від нових валютних запозичень. А це вже аргентинський сценарій.
Уряд не хоче допускати такого розвитку подій. Воно повинно домагатися зниження валютної заборгованості країни за рахунок часткового списання боргів, зниження боргового навантаження на найближчі роки і зниження ставок нових запозичень. Інакше, навіть при простій реструктуризації заборгованості зі зниженням плати за користування валютними позиками, країні не вибратися з боргової залежності. Робити лише реструктуризацію — це просто відкладати наростаючий ком проблем до наступного фінансової кризи.
Тому без часткового списання валютних боргів Україні не обійтися, будь-яке інше рішення неприйнятне. Тим більше, що в уряду є запас часу для торгів до вересня цього року. Головне — політична воля в цьому питанні і розуміння того, що МВФ, західні кредитори і приватні інвестори — не благодійні організації та відстоюють власні інтереси. І до їх рекомендацій потрібно прислухатися не завжди.
