6 жовтня 2015 року НБУ прийняв рішення віднести черговий банк до категорії неплатоспроможних. Цією новиною нікого в Україні вже не здивувати, з перемінним успіхом відправляються в «морг» (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) по 1-2 банку в тиждень.

Але починаючи з 2014 року до числа неплатоспроможних були віднесені вже 60 банків. У чому причина такої ситуації і яким буде майбутнє банківської системи? Це ті питання, на які потрібно давати відповіді сьогодні, щоб отримати якийсь позитивний ефект завтра.

«Брудні» банкіри

Оперативне втручання Нацбанку в систему і публічна перепалка між наглядом і «постраждалим менеджментом» розкрили неприємні речі, які в системі були завжди, але знали про них тільки професійні банкіри і іноді нагляд. Розкриття такої інформації я не вітаю, оскільки вона не сприяє зміцненню довіри до банківського сектору. Але раз вже ці прийоми і методи потрапили на газетні шпальти, то ці ризики можна обговорити з читачами.

Наприклад, якщо істеблішмент банку вирішив бігти, то одним з простих методів прихопити з собою грошенят є затримка платежів. В принципі, всі проблемні банки за 1-6 місяців до загибелі страждали нестабільним нормативам миттєвої ліквідності і затримували платежі. Однак деякі товариші вели себе особливо цинічно: коли їм приносили платіжки — їх просто складали у «тумбочку», зовсім не відображаючи в системі обліку. Якщо банк невеликий, а великі платежі не ходять всього 5-10 днів, то виявити це неподобство практично неможливо.

У щоденної звітності банку на рахунках обліку, де повинні враховуватися прострочені платежі, ви їх не знайдете, оскільки в систему обліку вони не потрапляють. Навіть якщо банк за розміром активів невеликий, але з великим оборотом, то за 5-10 днів можна таким чином зібрати і мільярд гривень, у всякому разі, так показує практика.

Другий новий метод гри з «особливою облікованою» готівкою в касах банку — куди витонченіше. Так, на рахунках обліку банк відображає, що в його касах зберігається стільки-то готівки. Однак насправді грошей на 10-50% менше від заявленої кількості. Таким чином, невеликий банк може запросто роздути ліквідні активи і показати хорошу ліквідність.

А оскільки маніпуляція з цифрами відбувається не в самій звітності, а в процесі її формування, то виявити це «обдурювання» можна тільки одним способом — перерахувати «кеш» одночасно у всіх касах банку. Одночасно — бо навіть невеликому банку відправити свого інкасатора (перетасувати готівку) з Херсона до Миколаєва або з Києва до Василькова не представляє можливим. Технічно перерахувати одночасно дуже складно. Однак у жовтні експеримент Нацбанку вдався, результатом стало введення тимчасової адміністрації в один з банків.

Звичайно, є ще дуже багато методів, як обдурити нагляд, зовнішніх аудиторів і фінансових аналітиків. Але я б зволів не вдаватися в подробиці, зроблю лише фундаментальний висновок. НБУ та Фондом гарантування терміново необхідно вибудовувати ефективну систему оповіщення про проблеми в роботі банків. Це можуть бути як збір скарг, так і досвід Комісії з цінних паперів США (SEC), яка виплачує премії клієнтам, які знайшли порушників.

І слід публічно визнати, що діюча модель працює нестерпно погано. У більшості випадків, коли банк визнають проблемним, активів там залишається від 3 до 20% від балансової вартості. З таким коефіцієнтом ефективності попереджувальних заходів система була явно не готова до введення тимчасових адміністрацій, оскільки кожен проблемний банк завідомо збитковий для Фонду гарантування.

Яка ж мотивація тих людей, які керовані ними банки перетворюють в пил

За всі 24-25 років існування суверенної банківської системи Україна вперше зіткнулася з системною банківською кризою таких масштабів. Якби менеджмент всіх 60 банків, що лопнули був шахраями, то напевно в країні банки банкрутували б куди частіше, ніж це було до 2014 року. Правда тут лежить на поверхні і полягає в тому, що більшість тих хто залишив ринок не збиралися банкрутувати і на початок 2014 року навіть не мали нічого спільного з фінансовими пірамідами. На шлях маніпуляцій зі звітністю і некоректного відображення нормативів, у більшості випадків, їх змусили піти макроекономічні ризики і зміна політичних еліт.

Шторм з ризиків

Валютний та процентний ризики для банків — це підступна штука. У 2014-2015 рр.. вони не проявлялися одночасно, як в 1998 або 2008 рр., а накочували хвилями, вбиваючи спочатку слабкі, а потім більш сильні банки. Найбільшою проблемою для ринку стала девальвація. Після того, як найбільші банки стали публікувати дані про адекватність капіталу і миттєвої ліквідності щодня, вже не є секретом, що адекватність регулятивного капіталу банківської системи практично прямо пропорційна валютному курсу. Чим більше падає курс гривні до долара США, тим гірше банки забезпечені капіталом. При курсі 32 грн за долар у лютому 2015 року майже всі ключові гравці банківського сектора умовно втратили платоспроможність.

Нагадаю, що таких хвиль «валютного ризику» протягом 2014 — 2015 рр. обрушилося на банківську систему відразу кілька: з 8 до 12, з 12 до 17, і з 17 до 30 грн за долар. Мені важко знайти таку країну в Європі або Латинській Америці, де банківська система якої витримала б настільки інтенсивний валютний шторм без втрат.

Масла у вогонь підлило і підвищення облікової ставки. Парадокс в тому, що при підвищенні ставки НБУ діяв коректно — йому потрібно було це зробити, оскільки такий крок стабілізував курс, який і вибовкав систему. Але коли ставка злетіла вище ринкової ціни депозиту, банки вже не могли брати рефінансування НБУ, заміщаючи їм відтік вкладів населення і бізнесу. За фактом, одна з компонент ресурсної бази ризик-сегмента, яка повинна була амортизувати ризики, раптом стала найдорожчою і де-факто недоступною.

Трагізм ризику падіння якості активів

Однак історія на валютному і «умовно процентному» ризику не закінчується. Це був лише стрес, який струснув систему, привів її до кризи і як би усунув слабких гравців, змусивши їх втекти з ринку. Справжня криза ще попереду. Разом з валютним стресом починається знижуватися якість банківських активів. Якщо в 2008-2009 рр. банкірам кидали на стіл ключі від автомобілів, куплених в кредит, то тепер кидають ключі від бізнес-центрів і готелів. Відображені квартальною статистикою Нацбанку цифри в 25-30% «поганих кредитів» — це всього лише фотографія на один єдиний певний момент, а саме на 30.06.2015. Думаю, що до кінця року деяким банкам доведеться списати до 50% своїх кредитних портфелів, або принаймні визнати, що ймовірність повернення таких кредитів у найближчі роки дорівнює нулю.

Під дією макроекономічних ризиків ми прийшли до ситуації, коли система буде схильна до впливу падіння якості активів ще як мінімум 12 місяців. Говорячи людською мовою: банки будуть працювати збитково, при цьому збитки або будуть ховати і тремтіти в очікуванні куратора а потім і тимчасового адміністратора, чи чесно показувати по звітності і бігати за акціонерами з проханням швидко дати грошей. Ці умови далекі від нормальних і, звичайно, не сприяють ні економічному зростанню, ні привабливості банківського сектора. Само собою, що виживають в таких умовах або дуже сильні українські банки з сильною бізнес-моделлю або банки з іноземним капіталом, ризики і помилки місцевого менеджменту яких покриває материнський банк.

Об'єктивність без пропаганди

У моїй стрічці на фейсбуці є дві групи друзів: перша захоплюється ідеєю деолігархізації, точніше кінцем її епохи, а друга страшно лає Правління НБУ і свято вірить, що зі зняттям Гонтарєвої та першого заступника життя налагодиться. Обидві ідеї далекі від реальності, це скоріше продукт недолугої пропаганди, ніж глибокого знання системи.

Падіння банків Жеваго, Бахматюка і більш дрібних олігархів — це всього-навсього реакція банківської системи на економічну кризу. Рекомендації Базельського комітету взагалі не передбачають функціонування ФПГ. Комерційний банк може перебувати лише в одній групі з інвестиційними банками і страховиками. Обмежують зв'язок банку з промисловими компаніями для того, щоб банк не видавав всі кредити десятку компаній свого господаря і не залежав від стану справ в одній-двох галузях економіки. Однак на практиці ці рекомендації практично ніхто не дотримується. Якщо підняти звітність великих корпорацій, то майже у кожної є свій банк — від General Electrics до Berkshire Hathaway. Але ці кептивні банки регулюються за іншими правилами, нагляду та вимоги до них більш жорсткі. Раптом оголосити банки олігархів поза законом при живому Приватбанку (Коломойського), чинному Пумбі (Ахметова) і Банку Кредит Дніпро (Пінчука) щонайменше нелогічно.

Очевидно, що назрівають фундаментальні зміни в системі банківського нагляду, які будуть передбачати диференціацію нагляду. Так що за фактом ніякої деолігархізації немає, а сталася досить проста річ: Україна позбулася п'ятої частини своєї економіки і частина банків, які контролювали приблизно третина активів системи, просто померли під дією стресу. Ті банки з олігархічними корінням, які побільше (Приватбанк) або посильніше (ПУМБ) — вижили. Серед 60 банків які пішли з ринку були, звичайно, шахраї та аферисти, які зробили невірну ставку в грі, але їх відсоток у загальній масі активів не настільки значний.

Само собою, що і від зміни Правління НБУ результат не зміниться — країна за фактом відчула жорсткий економічний стрес, увійшовши в нього з непідготовленою системою нагляду і гарантування, дірки в якій латаються по ходу розвитку подій.

Про майбутнє, кредитної циклічності і компенсатораів

Проблема банківської кризи, зв'язаної зі зниженням якості банківських активів, в Україні сьогодні не вирішена. Ми тільки підходимо до гострій фазі кризи і, на жаль, я не бачу жодних компенсаторів цих ризиків — природних (наприклад, зростання експорту), ні штучних (створених НБУ). За фактом, акціонери банків повинні будуть покривати ці ризики з власної кишені (довносити капітал). Але довносити захочуть не всі — значить банкрутства ще будуть. Думаю, що ще 5-7 банків, а може й більше, до кінця року поповнять число «клієнтів» Фонду гарантування.

Але це не найстрашніша проблема, оскільки всі з великих банків, хто хотів вийти з ринку, вже це зробили. Найнеприємніше — це різке падіння робітників кредитів у банківській системі. За моїми підрахунками, за перше півріччя 2015 року валютні кредити платоспроможних банків знизилися у валюті на 47%, а кредити в гривнях — на 29%. У третьому кварталі ситуація стала ще гірше.

Що ж стане драйвером зростання ВВП при такому падінні обсягів фінансування його виробництва? Зернові можуть дати +/- 1-2%, якийсь номінальне зростання ми побачимо в четвертому кварталі 2015 року із-за низької бази порівняння. Але що саме приведе до відновлення обсягів ВВП до рівня 2013 року? — для мене залишається загадкою.

Небезпека ситуації в тому і полягає, що до 2016 року ми ризикуємо бути втягнутими в такий цикл, коли банківська система не зможе забезпечити економіку кредитами, оскільки згадуючи минулий досвід населення та іноземці, не будуть поспішати нести гроші в банки у формі депозитів, капіталу або міжнародних позик.

Технічно вважалося, що дефіцит кредитних ресурсів після стресу заповнять міжнародні банківські групи, але після анонса догляду UniCredit і скорочення масштабів роботи австрійських банків реальність цієї ідеї викликає сумніви. Не тільки НБУ, але і реформаторам судової системи доведеться дуже добре попрацювати, щоб мрія про масштабні кредитуванні з боку BNP Paribas, Credit Agricole, Deutsche Bank або UniCredit втілилася в життя, а поки криза триває і, мабуть, просто взяв тайм-аут на час виборів.