В енергетичній галузі України склалася гнітюча ситуація. Міністерство енергетики та вугільної промисловості попросило громадян і підприємства економити електроенергію в липні-серпні, щоб уникнути аварійних відключень. Якщо українці не почнуть економити — їм може загрожувати відключення світла влітку і проблеми з опаленням взимку.
Про те, що зіскочила Україна з "газової голки", хто з енергетичних монополістів відчуває себе в країні найбільш привільно, про що вперто мовчить уряд і чи встигнемо ми підготуватися до опалювального сезону розповів директор енергетичних програм Центру світової економіки і міжнародних відносин НАН України Валентин Землянський.
Нещодавно глава "Газпрому" Олексій Міллер заявив, що Росія заощадить 1,6 мільярда доларів тільки за рахунок скорочення транзиту газу через Україну, якщо знизить обсяг транзиту до рівня 10-15 млрд куб. м. За словами Міллера, транзит газового палива газу через Україну обходиться на 20% дорожче, ніж транспортування другої черги "Північного потоку". У відповідь "Нафтогаз" заявив, що вартість транзиту російського газу в ЄС за традиційним маршрутом через Україну в 2020 році буде в кілька разів дешевше, ніж по планованому трубопроводу "Північний потік-2". Так хто ж правий?
Через Україну буде дешевше потім, коли ви заплатите нам багато-багато грошей. Ось так стоїть питання. Мова йде про те, що, згідно з новою постановою НКРЕ, яке було прийнято за наводкою "Нафтогазу", рівень тарифів зросте десь в 2,5 рази. Відповідно, в цьому випадку "Північний потік" стає більш привабливим навіть з урахуванням інвестиційної складової. Звідси пішли заяви і з боку "Газпрому", тобто зрозуміло – певною мірою це шантаж. Але він був очікуваним. Природно, "Газпром" скористався ситуацією, щоб ще раз натиснути на Європу і сказати, що якщо ви не будете працювати з нами по цьому проекту, то ви побачите зовсім інші ціни на газ. Якщо ж ви наполягаєте на збереженні транзиту по території України, будьте ласкаві, заплатіть за це.
Тобто "Газпром" шантажує Європу?
"Газпром" весь час шантажує Європу, починаючи з "Південного потоку" і, в принципі, в тих кризових ситуаціях, які виникали 2009, 2006 роках Потрібно було скомпрометувати Україну як надійного постачальника, не зважаючи на всі ті відносини, які були між Україною і Росією, тобто безконфліктні. В даному випадку в цьому не було ніякої політики. Це був лише бізнес.
За словами глави "Газпрому", через скорочення транзиту через Україну, до 2020 року буде ліквідовано 4300 км трубопроводу та 62 компресорних цехи, які обслуговують подачу природного газу в напрямку України, а до 2030 року приберуть ще 10 700 км труб. Йдеться про газопровід Ямбург-Суджа – єдиному шляху транспортування газу в Україну. Чим це загрожує для нашої ГТС?
До цього ще треба дожити. Але якщо транзит буде знижено від того обсягу, який є на сьогоднішній день, тобто нижче 60 мільярдів кубометрів, ГТС перестає бути рентабельною, вона починає працювати в мінус. Не вигідно утримувати її в тому вигляді, в якому вона є, простіше, як пропонував Микола Янович, попиляти на металобрухт. Відповідно, йдеться про збереження цих 60 мільярдів, або потрібно думати. Думати, по-перше, що робити з ГТС, а по-друге, яким чином забезпечувати інші регіони України. Адже вся газорозподільна система України побудована на базі саме магістральних газопроводів газотранспортної системи і залежить від транзиту російського газу. Так це будувалося при СРСР і по-іншому бути не може. Відповідно, потрібно будувати сполучні так звані інтерконектори, для того щоб забезпечувати газом ті райони або ті області, які можуть або ризикують залишитися без газу, якщо по одному з магістральних напрямків перестане надходити газ.
На це є гроші?
Немає. Я скажу навіть більше. На це не тільки грошей немає, ніхто навіть не розглядає сьогодні ці варіанти з точки зору енергобезпеки країни і її громадян.
Чим пояснюється така безтурботність?
Це питання до "Нафтогазу". Потрібна розробка подібного роду антикризових планів, кейсів, як люблять зараз говорити. Це повинна бути, умовно кажучи, папка, що лежить і може бути затребувана у разі реалізації негативного сценарію". Це, до речі, питання до РНБО, в тому числі, тому що в надійності газопостачання підприємств і громадян як раз і полягає енергетична безпека країни, а не те, з якого боку російський газ буде надходити в Україну.
Ви сказали: "думати далі, що робити з ГТС". Було оголошено, що ми чекаємо інвесторів, пам'ятаєте?
Це було оголошено два роки тому, коли Яценюк кричав у Верховній Раді, що він піде у відставку. Все закінчилося.
Чому наша ГТС нікого не цікавить?
Ніхто з європейських інвесторів не піде, не діставши гарантій збереження транзиту по українській ГТС. Вся економіка проектів СП по використанню ГТС і українських сховищ газу будується виключно на транзиті російського газу і, відповідно, нормальних взаєминах з "Газпромом". З Заходу на Схід газ ніхто не потягне. Я говорив про це два роки тому, і воно так, власне, і сталося. Черга не вишикувалася. Про модернізацію вже забули, мови навіть не йде. Вкладатися ніхто сюди на сьогодні не збирається. Навіть не було ніяких проектів. Я боюся, що до тих пір, поки не будуть відновлені або стабілізовані відносини з РФ, з "Газпромом", про створення яких-небудь СП з європейськими компаніями можна забути.
Колись розглядався варіант тристороннього консорціуму – Німеччина, Росія, Україна. Які шанси, що якщо навіть ми стабілізуємо відносини з РФ, ця ідея буде відроджена?
В принципі, якщо би до цього прийшли в 2002 році, я думаю, ми б не опинилися в подібній ситуації сьогодні. Це був би окремий бізнес-проект, який би працював і приносив обопільні вигоди сторонам. Тоді говорили про те, що це призведе до втрати енергетичної безпеки України. Результат ми бачимо на сьогоднішній день. Тобто енергобезпека не залежить від того, звідки вони постачаються ресурси. Енергобезпека залежить від того, наскільки ефективно вони використовуються в країні.
Повертаючись до того, звідки вони постачаються ресурси. Спочатку Україна заявляє про те, що ми повністю зіскочили з голки "Газпрому", потім лунають заяви з української сторони, що ми звернемося за газом в Росію. Зіскочити не вдалося?
На жаль, українське керівництво не може визначитися, що для нього більш пріоритетно – політичні або економічні резони. З політичної точки зору, якщо дотримуватися позиції, що Росія виступає в якості агресора, то, природно, ніяких торгових відносин бути не може за визначенням. Але, як бачимо, за два роки цього не сталося. Торгівля хоч і скорочується, але, тим не менш, вона присутня. З економічної точки зору абсолютно абсурдно було відмовлятися на 100% від поставок російського газу, тому що, по-перше, це страховка на випадок будь-яких форс-мажорів в ЄС. Може статися що завгодно. Щось сталося у Словаччині, основний канал поставок зупинився, де брати газ? І другий момент – економічний. Тобто, газ виходив дійсно дешевше і заяви менеджерів "Нафтогазу" про те, що "а ми не знали, а ми вже законтрактовались, а нам сказали потім" — виглядають, щонайменше, несерйозно. Ну, вибачте, люди розписуються у власній некомпетентності. Вони поставлені там для того, щоб знати, прораховувати і прогнозувати.
Яка прогнозована ціна газу, який ми будемо закуповувати для наповнення наших ПСГ?
Поки мова йде про вилці 160-170 доларів за тисячу кубометрів. Точного прогнозу немає.
Існує припущення, що "Газпром" піде на поступки і буде продавати нам газ дешевше, ніж він передбачено контрактом.
Тоді це буде політика. Тобто, рішення, яке продиктоване якимись домовленостями між керівниками країн, а не компаній. Це буде означати, що Україна пішла на якісь політичні поступки, якщо "Газпром" піде на ціну нижче, ніж вона буде визначена формулою в контракті. Інших підстав для "Газпрому" знижувати ціну на сьогодні немає. Він з таким же успіхом продасть газ в ЄС, ті ж обсяги, і ЄС перепродасть їх Україні.
Прозвучала також заява "Нафтогазу" про те, що Україна буде вибирати постачальника газу, у якого пропозиція буде дешевше. Чи означає це, що ми можемо відмовитися від реверсу?
Ми можемо в будь-який момент відмовитися від реверсу, тому що у нас немає довгострокових контрактів. У нас довгостроковий контракт з "Газпромом", який оскаржується в Стокгольмі. І до речі, згідно з цим контрактом, ми повинні вибирати певні обсяги газу. Ніхто цього не скасував, до рішення Стокгольма, так би мовити, лічильник цокає. І недовиборка, недопостачання газу враховується, і ці недовибранні обсяги будуть просто додаватися до позовних вимог з боку «Газпрому». Були зимові пакети, які підписувалися, коли принцип "бери або плати" припинявся, відповідно лічильник вимикався. Коли закінчувалася дія цих пакетів, все йшло за новою, тобто знову вважалися ті обсяги, які будуть поставлені в претензію Україні в Стокгольмі.
Нещодавно Литва програла "Газпрому" суд у Стокгольмі. У жовтні 2012 року литовський уряд звернулося в Стокгольмський арбітраж з приводу компенсації в сумі приблизно 1,4 млрд євро за постачання 2004-2012 роках газу "Газпромом" за надто високою ціною, як вважає позивач. Арбітраж не виявив порушень з боку російського концерну.
Це яскравий приклад того, коли політика превалює над економікою. Претензії Литви були політично мотивовані, як, втім і претензії України щодо ціноутворення. Арбітраж не враховує політичний аспект при розгляді справи, його сфера компетенції — суто економіка, відповідність дії контрагентів положень контракту. Якщо були порушення — будьте люб'язні їх виправити шляхом виплати штрафів. Більш того, Стокгольм не дасть відповіді на питання скільки повинен коштувати російський газ або скільки має коштувати транзит. Це все-одно доведеться вирішувати шляхом переговорів і бажано без милиць у вигляді представників Єврокомісії.
В минулому році Україна брала кредит для того, щоб заповнювати підземні сховища газу. Грошей у нас власних не було. Зараз значно зросла ціна газу для населення, чи означає це, що у "Нафтогазу" тепер є власні кошти для закупівлі газу?
Я думаю, що в цьому році ситуація аналогічна торішній. І взагалі, ця перепалка, яку ми спостерігаємо сьогодні між "Нафтогазом" і "Газпромом" щодо "будемо купувати не будемо купувати", "влаштовує ціна – не влаштовує ціна", вона більше обумовлена відсутністю фінансових коштів, ніж реальними, торгами за ціни. Тому що сторонам абсолютно зрозуміло, за якою ціною будуть відбуватися угоди і тут, швидше за все, питання фінансового порядку, причому "Нафтогаз" неодноразово заявляв, що прокредитуватися не вдається. Принаймні, в тих обсягах, які необхідні. Раніше, до 2014 року, це питання вирішувалося за рахунок авансування транзиту з боку "Газпрому" і за ці гроші закуповувався газ для закачування в ПСГ.
Після 2014-го нас фінансував Світовий банк, потім були кредити ЄБРР, під які ЄБРР ж і проводив конкурси, тобто НАК виконував суто технічну функцію в даному випадку, а ЄБРР визначав учасників торгів. Принаймні, так було в кінці минулого і на початку цього року. Це повністю, по суті справи, зовнішнє управління.
Це означає, що в цьому році знову може виникнути ситуація, коли ми будемо змушені купувати тільки реверсний газ, який буде дорожче, ніж російський?
Так, причому це буде зроблено виходячи з вимог кредиторів. Унаслідок вимог кредиторів це цілком може бути. Або, знову ж таки, будуть прикриватися політичною доцільністю.
Міжнародний валютний фонд закликає країни ліквідувати субсидії на енергію з викопних видів палива. Якщо Україна виконає рекомендації Фонду, а вона зараз погоджується на все, що пропонує МВФ, то як це позначиться на вартості центрального опалення для населення України?
Я просто наведу приклад. Зараз пенсіонеру при умовних півтора тисячах пенсії, обігрів 50 квадратів обійдеться в 2500 гривень. Нехай навіть буде субсидія. Тобто, 250 гривень залишиться на життя, а 1250 гривень — комуналка. А якщо ще буде скасована субсидія... в будь-якому випадку це черговий удар буде по населенню. При будь-якому розкладі скасування пільг, пільгових категорій — це удар по населенню, який ще далі заганяти країну в соціальний колапс.
Не раз звучало в експертному середовищі, що система субсидій працює виключно на монополістів і є прямим перекачуванням грошей з бюджету до кишень енергетичних монополістів. Наскільки добре відчуває себе зараз енергетичні монополісти?
"Нафтогаз" відчуває себе чудово, тому що він знаходиться в пріоритеті. Набагато гірше почувають себе монополісти в електроенергетиці — й атомники, і вугільники. Кожен – зі своїх причин. В атомній енергетиці — це блокування рахунків, відсутність коштів, необхідних для проведення ремонтів, проведення заходів з підвищення рівня безпеки та продовження терміну служби енергоблоків. У вугільників — це не працює, тобто прийнята, але не працює, формула визначення ціни вугілля. На сьогоднішній день, відповідно, немає можливості сформувати адекватний тариф для теплових електростанцій, щоб вони мали можливість закуповувати імпортне вугілля.
Причому парадокс ситуації полягає в тому, що ті базарники, які виступали за введення ринку в газі і за прив'язку ціни до вартості імпортного газу, виступають проти введення ринку у вугіллі. Абсолютно абсурдний крок. Таке враження, що 120 тисяч шахтарів не живуть в Україні, і, власне, їм не треба годувати сім'ї, а Україні не потрібна вугільна галузь. А з урахуванням почалися перетоків електроенергії з Росії, то схоже, що уряд вирішив ще додатково відмовитися і від власної теплової генерації. У нас дуже вибірково відбувається демонополізація і деолігархізації енергетичного сектора: друзям – усе, ворогам – закон. При цьому абсолютно не хвилює, що цілісна енергосистема розвалюється і деградує.
У немилість потрапив ДТЕК?
В опалі знаходиться зараз вся енергетика, тому що не продовження дії закону про банкрутство енергетичних підприємств призвело до того, що більше 100 підприємств комунальної енергетики з заарештованими рахунками, у тому числі і "Київенерго". Формулу визначення ціни вугілля не хочуть вводити в дію, знаходячи формальні причини для відмови. У нас єдиний, повторюся, єдиний, хто добре себе почуває на енергетичному ринку, це "Нафтогаз", який працює в абсолютно ринкових умовах і з точки зору поставок промисловості, тому що ціна визначається, як домовишся, ринком, попитом-пропозицією. А в приватному секторі, постачання населенню і комунальній енергетиці все зарегульовані, саме зарегульовані Кабінетом міністрів у вигляді нарахування субсидій. Причому регулювання відбувається досить дивно, не на користь споживача, а на користь НАК "Нафтогаз", як монополіста.
Чим це загрожує для населення, для бізнесу?
Взагалі, будь-яке зростання тарифів і для населення, і для бізнесу, загрожує вимиванням оборотних коштів. Тобто, скороченням сімейних бюджетів до мінімальних рівнів і вимивання обігових коштів у підприємств. Набагато вигідніше, коли підприємства працюють за більш низькими тарифами, відповідно, собівартість продукції нижче. Питань немає. Ну, якщо це можливо зробити. У нас ситуація в даному випадку абсолютно протилежна. З населенням це взагалі окрема історія, тому що немає ніяких підстав для того, щоб населенню піднімати тарифи до того рівня, до якого вони підняті сьогодні. Кажуть, що піднімають тарифи, щоб провести реформи, реформи не проводяться, а тарифи залишаються вже на високому рівні.
Зокрема, закон про ринок електроенергії був в черговий раз провалений у Раді з-за відсутності депутатів, неможливість проголосувати. Хоча, коли НКРЕ приймало це рішення, говорилося про те, що це – перехідний період, і два роки буде поступове зростання. Чому? Тому що гравцям енергоринку потрібно перейти на нові правила гри. Нових правил гри не з'явилося. До речі, в газі точно так само – нових правил гри не з'явилося. Крім того, що промисловість почала працювати безпосередньо з "Нафтогазом", а це, в принципі, було і раніше. У приватному секторі зберігся монополізм. Монополізм і постачальника послуг, і транспортувальників у вигляді облгазів або міськгазів. Нічого, по суті, не змінилося, але тарифи зросли. Знову ж таки, порівнюючи з 2013 роком, на той же газ вони зросли в 9 разів, а тарифи на електроенергію піднялися приблизно в 2,5 рази.
При цьому уряд забуває сказати про те, що воно зобов'язане було проіндексувати мінімум на 86% зарплати, пенсії, згідно з бюджетним кодексом. Рівень інфляції за 2014-2015 рік саме 86%. Цього не сталося. Не витриманий паритет тарифу з купівельною спроможністю населення, але він витриманий з імпортним паритетом.
До речі, про імпортному енергоносії. Ми видобуваємо більше 19 млрд кубометрів вітчизняного газу в рік, а населення разом з підприємствами теплокомуненерго спожило в минулому році 17 млрд, промисловість у нас практично лежить. Навіщо ж Україна купує дорогий імпортний газ?
Не весь газ, що видобувається державними компаніями, але ми говоримо навіть не про це. До речі, на цьому тлі дуже цинічно виглядають аукціони, що проводяться "Нафтогазом" на закупівлю газу, видобутого в Україні, але за комерційними цінами, які, до речі з тріском провалилися. "Нафтогаз" в цьому випадку, будучи 100% державною компанією, веде себе, як приватна компанія, яка створена виключно для отримання прибутку, вилучення прибутку, а ніяк не для захисту людей. Але, вибачте, держава створюється для зростання добробуту населення цієї держави, а не для того, щоб чиновники, які знаходяться на своїх місцях, наживалися на простих громадянах. Я думаю, що "тарифний геноцид" — апофеоз політики, яку проводить нова влада останні два роки.
Як зараз ведеться підготовка до опалювального сезону?
Немає підготовки до опалювального сезону. "Нафтогаз" не закуповує газ. Але в принципі, обсяги не такі значні, тут не так все погано. Хоча глава НАК Андрій Коболєв вважає, що Україні вистачить 14 млрд. кубів для проходження зими. Я думаю, що необхідний обсяг — це 16-17 млрд. кубів з урахуванням рівня споживання і прогнозів з холодної зими для Північної півкулі. Атомна енергетика – були блоковані рахунки. З вугіллям ми бачимо зараз зупинені поставки з Донбасу антрациту, тобто, відповідно, спрацьовуються склади. По-хорошому, вони повинні, як мінімум, на рівні 2 млн тонн, а оптимістичний варіант – вони повинні збільшуватися. І до листопада місяця ми повинні вийти мінімум на складах в 2,5 млн тонн вугілля: близько 1 млн антрациту, і близько півтора – газової групи. Знову ж таки, механізму пошуку альтернативи немає, він не включений. Хоча наявність такого механізму дозволило б не так сильно переживати про майбутньому опалювальному сезоні. Те ж саме з комунальною енергетикою, оскільки блокування рахунків — це неможливість проведення планових ремонтів та підготовки до зими. Відсутність стратегії розвитку української енергетики та підміна реальних реформ міжклановими розбірками зрештою приведуть країну до темряви цивілізаційного глухого кута.
