Найбільші громади наших співвітчизників — у Стамбулі, Анкарі та Анталії.
Українські заробітчани у Туреччині — це переважно жінки, які шукають у цій країні не лише роботу, а й наречених...
В Анталії, найпопулярнішому турецькому курорті, українську можна почути ледь не на кожному кроці. Їдемо до центру міста. У маршрутці бачимо жінку слов'янської зовнішності. На її шиї — срібна підвіска з тризубом. "Ви з України?",
"Так, із Миколаєва. Того, що біля моря", — відповідає жінка з усмішкою.
В Анталії Аріна Парасєй живе вже два з половиною роки та працює викладачем російської, англійської та німецької на мовних курсах.
Жінка також добре володіє турецькою та має освіту лінгвіста, того викладає для місцевого населення.
"Моя зарплата залежить від кількості учнів. 470 доларів — це мінімум, який можна заробити за місяць. Цього повністю вистачає на оренду житла, комунальні послуги, харчування, одяг та утримування 11-річного сина. Високі тарифи хіба що на електроенергію. За неї доводиться платити 150-2000 лір (1350-1700 гривень) в місяць", — каже жінка.
Вона розповідає, що українців у цій країні люблять за працьовитість та чесність. Дуже багато турецької чоловіків хочуть собі у дружини саме українку!
"Більшість українок, яких я знаю, вийшли заміж за турків і просто сидять вдома на утриманні чоловіка. Така тут традиція. У моєї сестри, до речі, в кінці цього місяця весілля у місті Конья", — показує у бік міста жінка.
За словами заробітчанки, до жінок у Туреччині ставляться з повагою. Покриття голови та обличчя — це особистий вибір дівчини або її родини.
Щоправда, українки, які вийшли заміж за турків, менше спілкуються зі своїми земляками. Кажуть, чоловіки дуже ревниві.
Перед роботою викладачем Аріна п'ять років працювала у крамниці хутра та шкіри. Цим, до слова, займається багато наших заробітчанок, бо продавати верхній одяг доводитися російськомовним туристам. Такі магазини тут на кожному кроці.
До українців у Туреччині ставляться дуже позитивно. Місцева діаспора розповідає, що раніше турки не бачили різниці між росіянами та українцями. Утім від початку буремних подій в Україні до них прийшло чітке усвідомлення хто є хто. До речі, і на роботу турки охочіше приймають саме українців, а не росіян.
Олена, яка живе у Анталії вже дев'ять ять років, працює в одній з найбільших мереж магазинів.
"Я навчалася у Запоріжжі, — каже жінка. — Там народила сина, але вже через рік ми з чоловіком переїхали сюди. Він знайшов роботу програміста, а я трохи згодом пішла працювати. Моя зарплата — від 500 доларів. Також додається один відсоток від проданого. Ще кілька років тому можна було заробляти по дві-три тисячі в місяць, але зараз зменшилася кількість клієнтів...".
Заходимо до пляжного кафе. Тут нас зустрічає 27-річна Ольга, яка працює в Анталії вже третій сезон поспіль. Півроку вона живе в Туреччині, а інші шість місяців -- у рідній Одесі. За професією дівчина економіст, альо роботу знайті не змогла.
"Моя зарплата тут — 400 доларів на місяць, але минулого року вона була майже вдвічі більшою за рахунок чайових та доброго прибутку в кафе. Цьогоріч ж клієнтів менше, ситуація в країні непевна", — каже вона, подаючи нам тарілку з рибою.
Адміністратор у цьому закладі — теж українка. Вона працює тут щосезону вже п'ять років та заробляє 550 доларів щомісяця. Перші два роки Світлана була офіціанткою, згодом краще освоїла турецьку та отримала підвищення.
"У нас була вільна вакансія, тому я й запитала Олю поїхати зі мною. Так ми вже тут три сезони працюємо разом", — розказує дівчина на виході з кафе.
Приїжджають сюди українки не лише через відсутність роботи на Батьківщині. Оксана із сім'ї сім'єю виїхала з Волновахи у 2014 році, коли почалися воєнні дії. Думала, через два тижню усе мине, і вони усі повернутися додому. А ні. Вже більше двох років живе в Анталії. Її мама повернулася назад, а жінка разом з сином залишилася тут.
До речі, двокімнатну квартиру неподалік від центру Анталії можна купити приблизно за 150 тисяч лір (50 тисяч доларів). І це вже квартира з ремонтом, в ній проведений газ, є вода. Потрібно лише придбати меблі. Хоча місцеві українці кажуть, що в таких умовах можна матрац кинути, і спокійно жити. А від оренда квартири
Мінімальна зарплата в Туреччині — 438 доларів, 1300 турецької лір або 11 800 гривень. Ціни ж на продукти майже українські. Полуниця, виноград, персики, сливи, нектарини, банани — від двох до чотирьох лір за кілограм (15-36 гривень), 500 грам макаронів та літр молока — по три ліри (27 гривень), рис — дві з половиною ліри за кілограм (23 гривні), хліб — півтори ліри (9-14 гривень).
У популярному магазині одягу, який є і в українських торгових центрах, найдорожчі джинси — 59 лір (535 гривень). Порівнявши турецькі ціни й зарплати з українськими, я розумію слова пані Аріни: "Україну люблю усім серцем, але жити там не дають.
Обставини просто змушують шукати чогось кращого для себе в інших країнах. Як від Туреччина, де навіть отримуючи мінімальну заробітну плату, можеш почуватись людиною".
До слова, в Анталії українці витворили організацію "Українська родина", яка допомагає українцям оформлювати документи, адаптовуватися в країні, вирішувати їхні проблеми.
