Хтось із громадських активістів на сайті публічних закупівель ProZorro побачив звіт і вжахнувся. Уявляєте, село, де мешкає трішки більше як дві тисячі населення, придбало ноутбук за 200 тисяч (!) гривень, пише газета "Експрес".
Точніше, за 199 940. Що то за супермодель портативного персонального комп'ютера? Навіщо сільраді такий шик за космічною ціною?
У бухгалтерії місцевого органа влади одразу спростували сенсаційну інформацію. Мовляв, то помилка - не більше і не менше. Просто звіт заповнили некоректно. От і все. Насправді, сільрада наприкінці минулого року придбала не один, а двадцять ноутбуків. А ще - чимало іншої оргтехніки: проектори, телевізори, цифрові фотоапарати та відеокамери, мікроскоп, металокерамічні дошки, аудіосистеми... На все це витратили 1 мільйон 360 тисяч гривень субвенції. Тобто матеріальної допомоги, отриманої з державного бюджету.
Помилка у звіті, що збурила всіх, як вважають громадські активісти, не випадковість. Олег Гречич, сільський голова, так поспішав витратити всі кошти громади до нового року, що не міг не заплутатись у тій інформаційній веремії. І таки витратив. Чому такий поспіх?
“Нам дали субвенцію перед Новим роком, - каже. - Якщо не витратили б, кошти довелося б повернути”. Очевидно, голова не мав часу або бажання проконсультуватися з кимось зі спеціалістів.
Оскільки субвенцію громада вирішила використати на поліпшення якості навчання у міцевих школах, телефоную до Григорія Таргонського, начальника управління освіти та науки Рівненської облдержадміністрації.
“Ці кошти перехідні, - пояснює пан Таргонський. - Тобто вони не пропали б. Їх можна було б освоїти і в 2017 році. Ми радили, щоб субвенцію витрачали без поспіху і з розумом. Наприклад, можна було б придбати шкільний автобус для сільських учнів. Громада вирішила інакше. То її право і відповідальність”.
Сільський голова мерщій домовився з двома фізичними особами - підприємцями і підписав угоду. Чому гроші поділили на частини, менші як 200 тисяч гривень? Щоб уникнути тендерів. Думаєте, Олег Гречич керувався принципами ощадливості? Зовсім ні. Навпаки. Ціни на запропоновані товари виявилися значно вищими від ринкових. Щонайменше вдвічі. Не вірите?
Для прикладу, візьмімо “металокерамічні складні дошки з магнітною поверхнею підвищеної стійкості, розміром 4000 на 1200 міліметрів”. Їх купили аж 13 штук. Загалом витратили 198 900 гривень. Тобто за кожну заплатили 15 300 гривень. Набираю в пошуковій системі відповідні слова і знаходжу на сайті аналогічний товар. Така ж модель дошки коштує 6850 гривень. Отож загалом громада в особі сільського голови переплатила 109 850 гривень.
Така ж арифметика і з ноутбуками. Модель "Asus Vivo Book Max X541SA" без проблем знаходжу від 6600 до 7600 гривень. Середня ціна - 7100. Множимо на двадцять і отримуємо 142 000 гривень. А сільский голова без вагань погодився на пропозицію фізичної особи-підприємця. Відтак заплатив 199 940 гривень - майже на 58 тисяч гривень більше.
“І так - по кожній позиції, - підсумовує Микола Федорчук, один із громадських активістів, який забив на сполох. - Я підрахував, що можна було б і товар придбати, і заощадити 300-400 тисяч гривень. Хіба ці гроші були б зайвими для села? Ні”.
