Більшу частину свого життя жінка живе, наче стародавня людина, і примудряється заробляти на своїх уміннях

Англійка вирішила, що цивілізований світ не для неї, і майже все своє життя провела як стародавня людина, але це не завадило їй заробляти цілком сучасні гроші. Крім використання дарів природи, економії на електриці і воді, вона займається навчанням людей методам виживання у незвичних умовах, інформує Ukr.Media.

Лінкс Вілден — 56-річна емігрантка з Англії, яка більшу частину свого життя провела без сучасних технологій. До 46 років вона встигла пожити у багатьох дивовижних місцях: у вігвамі (житло лісових індіанців Північної Америки у вигляді невеликого куреня) в Арізоні, у юртах у Монтані і Нью-Мексико, у сніговому притулку у тундрі у Лапландії. І у всіх цих місцях у неї не було ані води, ані електрики, ані будь-яких технологій, звичних для людини XXI століття.

Лінкс народилася і виросла у Великобританії, де була досить волелюбною дитиною і потім підлітком-панком із волоссям, забарвленим у різні кольори. Після закінчення школи, у 16 років, вона опинилася у Швеції, а потім поїхала з хлопцем до США. Там дівчина почала вивчати ботаніку і зрозуміла, що хоче займатися тим, що сполучатиме її з природою. У цей час вона й стала практикувати життя у дикій природі і продовжила навіть після народження своєї доньки Клари.

Після свого 46-го дня народження Вілден отримала скромний спадок від маєтку матері у Великобританії, що дозволило їй купити ділянку на 202 сотки за 19 кілометрів від міста Туїсп у штаті Вашингтон. Завдяки сонячним батареям і криниці, які встановили колишні власники землі, у Лінкс з'явився доступ до електрики і системи водопостачання. Але жінка майже не користується ними.

Вона мешкає у дерев'яному будинку, замість ліхтарика користується гасовою лампою, ходить у вільному одязі, який зробила сама з шкіри і шкур тварин. Своє житло вона обігріває лише за допомогою каміна. При цьому жінка ночує у лісі, де побудувала собі невеличку хатину. За її словами, їй подобається спати на землі.

Протягом вже 20 років Лінкс проводить авторську програму з життя у дикій природі, яку називає проєктом "Кам'яна доба". Вона збирає групу з 10-15 осіб, разом з якими вирушає у віддалені природні куточки світу: в Айдахо, Швецію, Грецію. Там жінка навчає їх різним навичкам виживання у дикій природі. Однак сама вона не полюбляє називати це "виживанням" і намагається використовувати словосполучення "життя у дикій природі".

Програма триває 30 днів, весь цей час люди відірвані від цивілізації і використовують лише дари природи. Вони вчаться розпалювати багаття, будувати хатини, робити луки і полювати. Таким чином, Лінкс допомагає клієнтам придбати набір навичок, які допоможуть їм бути самодостатніми за природних умов у якості радикальної альтернативи скаженому ритму цивілізованого світу і абсолютній діджиталізації.

"Це вивільняє щось у свідомості, коли ви розумієте, що у вас немає можливості піти до магазину і купити якийсь інструмент, який зробить ваше життя легшим, — каже вона. — Ця пряма залежність від природних елементів культивує глибинний зв'язок з природою навколо нас".

Однак Лінкс притаманні деякі елементи світу XXI століття, якими вона користується. Наприклад, для своєї програми вона часто вирушає до публічних бібліотек, де сидить за комп'ютером для оновлення інформації на сайті своєї програми, перегляду поданих заявок і перевірки електронної пошти. Вона також полюбляє працювати у PowerPoint, де створює слайд-шоу після закінчення своїх проєктів "Кам'яної доби". Разом із цим вона полюбляє читати книги, більше класику.

Головна мета Лінкс — створити заповідник, де люди житимуть у гармонії з дикою флорою і фауною, причому зберігаючи її для наступних поколінь.

"Ми, ймовірно, зараз не можемо стати дикими, але наші діти і наші онуки могли б стати такими, якби у них було доречне місце для цього".

На питання про те, чи не бувають у неї імпульси повернуться до цивілізованого світу, Лінкс відповідає негативно.

"Чи хотілося б мені глибше зануритися у систему, яка поневолює мене? Не дуже. Іноді я хочу піти ще далі від суспільства. Просто піти у гори і не спускатися".

Поки Вілден не може собі дозволити зовсім відвернутися від світу, тому що для такого життя їй потрібен клан. Мабуть, повною мірою залишатися наодинці з дикою природою вона поки не готова.