Чому підвищують некомпетентних співробітників, а найвідповідальніші залишаються на поточній посаді

Напевно ви чули про Принцип Пітера. Ще його називають «принцип некомпетентності». Хтось його подає як афоризм чи жарт, але канадський педагог Пітер був серйозним у своєму твердженні, інформує Ukr.Media.

Звучить принцип так:

«У кожній ієрархічній організації кожен індивідуум має тенденцію піднятися до рівня своєї некомпетентності».

Тобто якщо хтось і справно працює на своєму рівні, то його підвищують на наступний рівень, на якому він поки що недостатньо компетентний. На новому рівні він теж трохи підростає, демонструє задовільну роботу, і його підвищують далі. Все це до тих пір, поки людина не досягне своєї точки некомпетентності, на якій вже не осилить посаду, обов'язки. Тоді трапляється крах, катастрофа, звільнення.

Коли зустрічаю статті на цю тему або просто обговорення, то люди частіше роблять акцент на наступному. На певних позиціях сидять дуже слабкі начальники. Але їх ніхто не звільняє, тому що таким ходом самі визнаються у власній неправоті. І сидить на посаді начальник до тих пір, поки не станеться якийсь явний помітний косяк — тобто та сама катастрофа за термінологією Пітера.

Але мені хочеться звернути вашу увагу на іншу сторону питання. Цей закон якраз відкриває завісу, чому найстаранніші, відповідальні та виконавчі співробітники так і залишаються на своїх позиціях.

По службі підвищують тих, хто слабший, хто більш поверхневий, але зате вміє заявити про свої амбіції. Виходить, що в них бачать потенціал, а найвідповідальніший і найстаранніший співробітник так і сидить на нижньому щаблі.

Просто більш спритні і менш старанні швидко показали керівництву, що володіють саме тим рівнем некомпетентності, який потрібен для підвищення.

Вони не акцентують увагу керівництва на тому, як виконують обов'язки на поточній позиції. Навпаки, вони намалювали якісь цікаві схемки, розповіли про плани розвитку відділу чи напрямку. І керівництво вже впевнене, що вони якраз відповідають цій позиції, яка на щабель вище. Вважають, де потрібно цей співробітник швидко підтягне, підучиться і вперед — буде розвивати.

А другі, ті самі старанні, відповідальні, вони посилено продовжують відповідати поточній посаді. Працюють на 120%, тим самим вбиваючи цвяхи в кришку труни своєї кар'єри. Вони досягли того, що стали незамінні на поточній посаді. Навіщо їх кудись рухати? Вони це надійний тил.

Дуже люблю фразу:

«У колгоспі кінь працює більше всіх. Але він ніколи не стане головою колгоспу».

Так трапляється, що вчасно не продемонструвавши потрібний горизонт, відповідні амбіції, співробітники так і застрягають на своєму рівні компетентності.