Ось усі навколо радять — "Іди на завод, справа серйозна, годі в офісі за комп'ютером сидіти". А ви самі хоч раз були там? Мій друг так і зробив. Вирішив спробувати. Два роки він провів біля верстатів, і коли розповів мені, як там все влаштовано, стало зрозуміло, чому люди надовго там не затримуються.
Він влаштувався оператором верстатів з ЧПУ. Звучить гордо, правда? Насправді це означало, що з першого дня він опинився в жорсткому ритмі. Ти стоїш біля верстата з ранку до вечора. Ніяких тобі посиденьок, перекури за розкладом. А якщо десь затримався — догана забезпечена.
Умови роботи суворі
Цех — це окрема тема. Взимку холоднеча, влітку духота. Підлога бетонна, ноги гудуть так, що додому ледве доходиш. А всюди камери — навіть чхнути без уваги начальства не вийде. Особисте спілкування в цехах зводилося до мінімуму — через шум просто не було можливості розмовляти.
Графік був класичний змінний: два через два по 12 годин. І якщо перші пару місяців він ще тримався бадьоро, то через пів року виглядав як людина, яка все життя тягала мішки з цементом.
Колектив... Тут як пощастить. Хтось приходить вислужуватися перед начальством, і з такими краще не перетинатися. Хтось просто тягне лямку заради сім'ї. Але особливого "командного духу" тут немає.
Чому зарплати маленькі?
Тут або ти працюєш за базові, або береш додаткові зміни. Він намагався заробляти більше, брав переробки, але все одно більше 20% від базової зарплати у нього не виходило.
І це на тлі того, що здоров'я можна загубити, — скаржився він. Робоче обладнання часто старе, шум постійний, техніка безпеки дотримується, але на мінімумі.
А перспектив, як він казав, майже немає. На завод ідуть ті, хто хоче стабільності. Але вона тут така, що ти наче робот: стій біля верстата, виконуй план і не думай про зростання.
Чому молодь не йде?
Тут, на мій погляд, все очевидно. Заробіток мало кого надихає. Молодь обирає підробітки, фріланс, навчання новим професіям. Поїхати у велике місто або працювати на себе — це здається простіше, ніж терпіти заводську рутину.
Він помітив, що заводи перетворюються на місце для тих, у кого немає інших варіантів. Основна маса співробітників — це або пенсіонери, або люди перед пенсією. Молодих майже немає, розповідав друг.
Заводи сьогодні втрачають людей більше не через зарплати. Робітники йдуть, тому що хочуть більшого: поваги, комфорту, перспектив. Поки цього не буде, будь-яка ставка буде лише тимчасовою мотивацією.
Багато великих підприємств заявляють про кадровий дефіцит, але хто піде туди, якщо нічого не змінюється?
Він пішов із заводу через два роки. Так, робота загартувала характер, але він зрозумів одне: заводська стабільність — це міф. Поки не будуть змінюватися умови праці, більшість молодих фахівців продовжить шукати інші шляхи.
Важливо
Ця стаття ґрунтується на особистому досвіді та суб'єктивних враженнях однієї людини, яка працювала на одному конкретному підприємстві. Вона відображає лише один із можливих сценаріїв праці на заводі.
Умови праці, зарплати, колектив, ставлення керівництва та кар'єрні перспективи можуть кардинально відрізнятися залежно від конкретного заводу, його розташування, галузі, рівня технологій, корпоративної культури та країни. Досвід, описаний тут, не є універсальним для всієї промисловості.
Як журналіст, я доношу історію та спостереження, але не є фахівцем з питань працевлаштування, виробництва, трудового законодавства чи охорони праці. Цей матеріал не є професійною консультацією щодо вибору кар'єри або умов праці.
Перш ніж ухвалювати важливі рішення щодо своєї кар'єри чи оцінювати потенційні місця роботи, рекомендуємо проводити власне ретельне дослідження, збирати інформацію з різних джерел, звертатися до фахівців з працевлаштування, вивчати відгуки про конкретні підприємства та безпосередньо дізнаватися про умови праці на потенційному місці роботи.
