Ми виїхали на початку повномасштабної. З Борисполя, на машині, разом із чоловіком. Стільки всього було… Я щиро вважаю, що нам, першим, було важче за всіх. Ми були як справжні "першопрохідники", ті самі, що колись освоювали дикі землі (хоча дехто каже, що першопрохідці в Європу були у 1880-х, але то деталі).
Зараз, тьху-тьху, все добре. Ми з чоловіком працюємо, твердо стоїмо на ногах, не залежимо ні від кого. І тут, наприкінці року, родичка приймає рішення виїхати з дитиною. Питання "куди" навіть не стояло — звісно, є ж у кого зупинитися!
Ми, як люди відповідальні, одразу проінформували про всі плюси та мінуси країни. Дозволили пожити у нас два тижні (рівно стільки, скільки потрібно для оформлення документів), щоб вони не потрапили в якісь перевалочні пункти, поки їх не розселить міграційна служба.
Але тут виник нюанс. Я маю реальну можливість допомогти їй з роботою. Знаю, де потрібні люди, хоч і не за моїм профілем. Але я принципово цього не роблю. Чому? Бо вважаю, що людям треба давати не рибку, а вудочку. І ми цю вудочку дали — прихистили на перший час. Нам ніхто нічого на білому блюдечку не підносив. Ми розраховували тільки на себе, тому і стали успішними, пише жінка на жіночому форумі.
Все самі
Звісно, позиція жінки викликає, м'яко кажучи, подив. Люди її питають: невже вам ніхто не допомагав? Невже європейські волонтери, які у 2022 році зустрічали українців ледь не з оркестром, були міфом?
Вона стверджує: так, все самі, ніякого безкоштовного сиру. Це зараз новоприбулі їдуть на все готове.
Хоча, люди нагадують, що першим якраз було легше: житло не в дефіциті, волонтери на кожному кроці, світ ще не втомився від біженців. Але то таке. Її правда інша: "ми страждали, тож нехай і родичка трохи помучиться". Це ж загартовує характер!
Національні особливості
Тут мимоволі згадується старий, як світ, принцип. Ось євреї, які історично знаються на еміграції, своїх завжди витягують. Араби, турки, навіть роми — варто одному зачепитися, як за ним підтягується вся рідня. Це називається діаспора, це сила громади.
А у нас? У нас часто працює інша схема: "людина людині вовк". Або принцип відра з крабами: якщо один намагається вилізти, інші його тягнуть назад. Я не хочу допомагати з працевлаштуванням, бо "не люблю хитрозроблених". Нехай сама пробивається. Більше того, я знаю, де є вакансії, але буду мовчати, як партизан. Бо це — педагогічний момент!
Можливо, вона боїться конкуренції? А раптом родичка знайде кращу роботу і "обскаче"? Чи, може, це просто банальна заздрість: "мені було погано, то нехай і тобі життя медом не здається".
Епілог
Звісно, можна сказати, що запропонувати вакансію — це і є дати вудочку. А от влаштувати на утримання — це рибка. Але жінка непохитна, не хоче нікого влаштовувати: "ні знайомих, ні дочку подруги двоюрідної бабусі". Це завжди вилазить боком, каже вона.
Десь у глибині душі закрадається думка: можливо, коли всі повернуться (чи не повернуться), цей принцип бумерангом вдарить і по них? Бо поки одні народи будують громади, ми успішно будуємо стіни між своїми ж.
Зате принципово.
