Ніколи не пізно! Я почав усе спочатку у 49 років
Особиста історія нашого героя доводить це.
Боїтеся зробити рішучий крок і змінити своє життя, бо час уже минув? У 49 років наш герой кинув роботу й став студентом. Зараз, через чотири роки, він отримав диплом юриста, про який мріяв усе життя. Його історія доводить, що ніколи не буває пізно почати жити власним життям.
Моя сестра прочитала в газеті оголошення, що нотаріусу терміново потрібен помічник, який вміє швидко друкувати наосліп на комп'ютері. І зателефонувала мені: «Ти добре друкуєш і завжди мріяв про юриспруденцію. Спробуй, раптом це твій шанс!». Я справді з юності мріяв стати юристом, але ось так, раптово, майже у 50 років звернути зі шляху, яким ішов більшу частину життя… Це було дуже дивно, і мені було страшно.
За освітою я хімік, але ще під час навчання в інституті почав працювати в системі постачання. Ця професія годувала мене, була не дуже цікавою, але давала змогу жити за вільним графіком. Постачальники були потрібні всюди, а мені була потреба працювати якомога ближче до дому — я опікував батьків, які довго й серйозно хворіли…
Після 40 років, вже втративши маму, а потім і тата, я вперше замислився над тим, що міг би змінити роботу, а може, й отримати другу освіту. У мене вперше з'явився вільний час для себе, і я мріяв, планував. Але щоб зробити юриспруденцію своєю професією, ще й прийти прямо з вулиці до нотаріальної контори й сказати: «Я хочу працювати у вас», — я навіть уявити цього не міг. Адже для такої роботи потрібен диплом юридичного факультету, треба бути включеним у це професійне середовище з юності…
Зробити рішучий крок заважали і невпевненість у власних силах, і страх, що в мої роки я виглядатиму смішно й жалюгідно як новачок.
Однак, все сталося саме так: я, 49-річний чоловік, щойно переніс кілька операцій на суглобах, ще й з палицею, прийшов до нотаріуса й сказав: «Вам потрібен помічник? Візьміть мене! Я вмію сліпо друкувати десятьма пальцями, я не юрист, але зумів самостійно виграти арбітражний суд у спорі з банком, де згорів мій депозит. І я добре знаю закони».
Я почувався впевнено й якось зовсім не хвилювався. У мене не було великих вимог щодо зарплати, і я чесно сказав: «Готовий почати працювати в цій професії практично за будь-які гроші…». Мій майбутній начальник спокійно вислухав мене й попросив виконати тестове завдання — надрукувати невеликий текст. А потім запросив на роботу, сказавши: «Ваша зарплата — мінімальна, зумієте проявити себе — вона зростатиме». Наступного дня я став помічником нотаріуса.
Я був щасливий. Довгі роки у мене було подвійне життя: на роботі я займався обліком матеріальних цінностей, а весь вільний час витрачав на вивчення законів, а перед сном читав Цивільний кодекс. Причиною такого пристрасного інтересу до права було те, що я багато років вів боротьбу з бюрократизмом чиновників.
Моє захоплення почалося з невдалого візиту до нотаріуса — під час оформлення справи про спадщину він відмовився враховувати пільги, які мав мій батько. Я обурився, вивчив закон, і правда виявилася на моєму боці. Тоді я склав обґрунтовану скаргу, і аргументи подіяли. Нотаріус зателефонував, вибачився за те, що не розібрався в ситуації… Зрештою, ми навіть подружилися. Він виявився дуже грамотним юристом.
Цей випадок мене надихнув. Я почав допомагати друзям і колегам: складав для них позовні заяви, перевіряв тексти договорів… І ясно усвідомлював, що багато чиновників безсоромно користуються нашою юридичною неписьменністю. Перемогти їх можна їхньою ж зброєю — треба лише не лінуватися, уважно читати закони, знаходити тлумачення суперечливих положень і, головне, грамотно й чітко викладати обставини справи на папері.
Неочікувано для себе я почав отримувати задоволення від цієї боротьби. Відстоюючи права інших людей, захищаючи їх від несправедливості, я відчував гордість, коли вдавалося виграти справу, довести чиновнику, що нікого не можна "відфутболювати", заморочивши голову незрозумілою абракадаброю з юридичних термінів. І ось тепер, у нотаріальній конторі, я почав заглиблюватися в роботу юрисконсульта.
Передплатив електронне оновлення законодавчої бази, систематизував нормативно-правові акти з різних галузей цивільного права. Багато читав спеціалізовану літературу. І все чіткіше розумів, що бути юристом-аматором і юристом-професіоналом — це не одне й те саме. Мені бракувало системності знань, розуміння основ права, а головне — без диплома юриста про будь-яке просування по службі не могло бути й мови.
Начальник, який завжди підтримував мій ентузіазм, усе частіше казав, що мені потрібно здобути юридичну освіту. Але ще рік минув, перш ніж я наважився вступити до юридичного інституту. Лисий, немолодий чоловік — як я сяду за одну парту з хлопцями? Ця думка турбувала мене й не давала спокою. Боячись помилитися з вибором вишу, я вивчив рейтинги інститутів, ходив на виставки, присвячені другій освіті, і в результаті вступив.
Не одразу я зізнався на роботі, що знову став студентом, — мені було ніяково. Здавалося, що не потягну, що вчитися буде важко: не та пам'ять, не та увага… Але поступово я втягнувся, тож тепер говорю з повною відповідальністю: вчитися можна в будь-якому віці.
А тепер диплом — це джерело величезного задоволення. Мені сподобалося вчитися, і вчитися добре. Але набагато важливіше для мене те, що моя професійна кар'єра нарешті рухається за свідомо обраним мною, а не випадково заданим вектором, як це було в юності й потім ще протягом довгих-довгих років. Я знаю, що можу собою пишатися.
Друзі не раз казали, що потрібна серйозна мотивація й певна мужність, щоб почати роботу з нуля, вирішитися змінити професію у 49 років, коли всі довкола говорять про недалеку пенсію. Але для мене все було навпаки. Рішення змінити професію принесло велике полегшення: мені більше не треба виконувати нудну роботу лише заради грошей. І в мене є час реалізуватися в професії.
Мені вдалося знайти своє справжнє покликання, і це наповнює моє життя змістом, якого раніше мені бракувало.
Мені подобається в роботі нотаріуса те, що він однаково віддалений від усіх учасників юридичної угоди чи правового спору, він стоїть над сутичкою. Прокурор завжди звинувачує, адвокат завжди захищає, корпоративний юрист захищає інтереси своєї організації. А нотаріус пояснює права й обов'язки всім сторонам, немов арбітр. Саме ця незалежність і приваблює мене.
Своє призначення в житті я бачу саме в тому, щоб допомагати людям реалізовувати їхні права. Мої професійні знання дають змогу захищати їх від свавілля бюрократів і допомагають відновити справедливість, і це надає мені сил і приносить задоволення.
А зарплату постачальника я переріс уже через дев'ять місяців після приходу до нотаріальної контори: кожного кварталу мені її підвищували. Я отримав диплом і зараз готуюся складати кваліфікаційний іспит на отримання професійної ліцензії. Майбутнє в ролі юриста здається мені цілком досяжним. Я повністю задоволений своїм життям і знаю, що я на своєму місці.
Мені вдалося перемогти страх, подолати свої комплекси, і в мене є потужний стимул: може, це прозвучить занадто гучно, але я хочу зробити свій внесок у те, щоб наша країна стала хоч трохи комфортнішою для людей, щоб правовий нігілізм змінився повагою до закону. Іншими словами, мені вдалося знайти своє справжнє покликання, і це наповнює моє життя змістом, якого раніше мені бракувало.