Чому загальна вища освіта — це красива, але абсолютно марна ідея. Звучить прикро, але, здається, так воно і є

Коли тобі за сорок і ти працюєш редактором, через твої руки (і очі) проходять сотні текстів, резюме та людських історій. У нашому світі якось не прийнято сумніватися у святості вищої освіти. Здається, що диплом — це такий собі базовий мінімум.

Професор із Прінстона Брайан Каплан написав про це цілу книжку, суть якої зводиться до простої думки: ми витрачаємо роки життя і гори грошей на речі, які нам ніколи не знадобляться. І ні, він не маргінал. Він просто озвучив те, про що багато хто здогадується в глибині душі.

Тригонометрія і порожнеча

У школі завжди був той самий нахабний хлопець на задній парті, який під час уроку геометрії чи літератури ліниво питав: «А як це взагалі знадобиться мені в реальному житті?». Вчителі зазвичай закочували очі й казали щось про загальний розвиток. Але зараз, з висоти прожитих років, я починаю думати, що цей хлопець мав рацію.

Чому ми витрачаємо тисячі годин на речі, які ніяк не корелюють із сучасним ринком праці? Чому на уроках мови ми препаруємо поезію дев'ятнадцятого століття, замість того, щоб вчитися складати зрозумілі робочі листи чи читати договори?

Відповідь банальна: викладачі вчать того, що знають самі. А більшість із них страшенно далекі від реального, неакадемічного світу, де людям потрібно заробляти гроші, щоб банально вижити, а не шукати емпатію та сенси.

Теорія сигналів

Але якщо університети не дають потрібних навичок, чому роботодавці готові платити випускникам із дипломами на 70% більше, ніж людям лише зі шкільним атестатом?

Тут вмикається те, що економісти називають теорією сигналів.

Уявіть, що ви шукаєте стажера в нудну, але солідну контору. До вас приходить людина з дипломом складного університету, скажімо, з філософії чи політології. Ви берете її на роботу. Чому? Не тому, що вам у відділі продажів потрібен знавець Канта чи Гегеля. А тому, що цей диплом — це яскравий сигнал:

«Ця людина достатньо розумна, дисциплінована і здатна терпіти нудну, монотонну роботу роками, щоб досягти результату».

Ринок платить не за ваші знання про будову інфузорії-туфельки чи історичні дати. Він платить за ваші якості, які ви продемонстрували, поки покірно здавали всі ці непотрібні предмети. Освіта — це просто дуже дорогий фільтр для роботодавця.

Ілюзія «навчили вчитися»

Є ще один аргумент, яким люблять прикриватися захисники традиційної системи: університет не дає сухих фактів, він вчить критично мислити. Звучить красиво, майже як слоган із реклами. Але дослідження показують трохи іншу картину.

Ще в середині вісімдесятих у Гарварді протестували студентів на здатність вирішувати неформальні життєві завдання (наприклад, чи зменшить податок на пластик кількість сміття в штаті). Результат? Студенти четвертого курсу впоралися так само як і першокурсники. Нуль еволюції.

Ми забуваємо майже все, чим не користуємося регулярно. Випускники забувають математику, якщо не стають інженерами. Забувають історію, статистику, біологію. Знання виявляються інертними — студенти можуть блискуче скласти тест на папері, але губляться, коли те саме завдання виникає в реальному житті під іншим кутом.

Цинічний ідеалізм

Я розумію, як це звучить. Ніби я знецінюю працю тисяч викладачів. Але, правду кажучи, більшість студентів — це просто люди, яким потрібен папірець для старту, а більшість викладачів просто відчитують свої години. Університетська романтика, де натхненний професор дискутує з допитливими юнаками під розлогим дубом — це скоріше кіношний штамп.

Реальність простіша і сумніша. Сорок років тому навчання було повноцінною роботою. Зараз середньостатистичний студент витрачає на навчання годин 14 на тиждень. Решта часу йде на друзів, інтернет, роботу в кав'ярні та сон. І я не можу їх засуджувати.

То що, кидати університет?

Якби мій 17-річний син запитал мене, чи варто йому іти в університет, знаючи все це, я б відповів: так, варто. Якщо ти живеш у суспільстві, де всі грають за цими правилами, добровільна відмова від диплома просто викине тебе в категорію низькокваліфікованих кадрів. Для окремої людини диплом все ще має сенс.

Але для суспільства загалом це пастка. Робота, яку в 1975 році спокійно виконувала людина після школи, сьогодні вимагає бакалаврату. Сама суть роботи не змінилася, просто вхідний квиток став дорожчим.

Ми звикли ставитися до загальної вищої освіти як до безумовного блага. Але можливо, замість того, щоб тягнути всіх до університетів, випускаючи армії посередніх соціологів та менеджерів незрозуміло чого, варто було б згадати про професійну освіту. Вміти робити щось конкретне руками — ремонтувати складну техніку, прокладати комунікації, будувати — це реальна навичка, яка годує.

Світ змінюється швидко. Ніхто не знає, яка економіка буде у 2035 році. Але є відчуття, що люди, які вміють вирішувати прикладні проблеми, переживуть будь-яку кризу легше, ніж ті, хто чотири роки вчився писати есе про вплив античної драми на постмодернізм, щиро вірячи, що це і є путівка в життя.