Ермітаж отримав будівлю Біржі під музей гвардії і геральдики

Увечері 25 грудня губернатор Петербурга Георгій Полтавченко заявив, що будівля Біржі на стрілці Василівського острова, не використовувалося з 2010 року, буде передана Державному Ермітажу. За словами губернатора, в історичній будівлі розміститься Музей російської гвардії і геральдики, експозиція якого об'єднає військову і імперську теми. Це рішення підвело риску під тривалими декілька років поневіряннями будівлі, якій не могли знайти застосування : у приміщенні Біржі планували розмістити сучасну сировинну біржу, виставковий або концертний зал, конгрес - хол або Палац правосуддя. Поки вирішувалася доля Біржі, директор Ермітажу Михайло Піотровський неодноразово заявляв, що знайде спосіб пристосувати будівлю під музейні потреби.

Будівництво Біржі на стрілці Василівського острова планував ще Петро I. За задумом імператора, місце, де Нева ділиться на два рукави, мало стати адміністративним центром Петербурга. У 1721 році архітектор Доменіко Трезини представив проект, що передбачав появу на стрілці будівлі Дванадцяти колегій, біржі, гостинного двору і собору. Тоді ж був виданий документ «Регламент, або Статут Головного магістрату », в якому було й положення про біржу : « За прикладом іноземних купецьких міст побудувати біржі, в яких би сходилися торгові громадяни для своїх торгів і постанови векселів. Також і для відомостей про прихід і відпустці кораблів і комерції : понеже в такому місці кожен купець і продавець в 1:00 по вся дні тих може знайти, з якими йому потреба є бачити ». За допомогою будівництва біржі Петро хотів не просто позначити діловий центр міста, але і відразу зрівняти нову столицю в правах з багатими європейськими містами, довести, що Росія - відкрита до контактів з іншими країнами світська держава. Зрозуміло, головна будівля в майбутньому торговому порту мала стати «обличчям» всього міста. Однак імператор його так і не побачив, воно з'явилося через майже сто років після виникнення самої цієї затії.

В роки царювання Анни Іоанівни (1730-1740) на стрілку було переведено торговий порт Санкт -Петербурга. У 1781 році вийшов указ про будівництво в порту біржі за проектом архітектора Джакомо Кваренгі, творця будівлі Академії наук. Біржу Кваренгі будували з 1783 -го по 1788 рік, але навіть сам архітектор вважав свій проект невдалим. Овальна будівля з головним портиком в сторону Зимового палацу не стала домінантою в забудові стрілки, як планувалося спочатку, і його було вирішено розібрати, так і не добудувавши.

Новий, більш масштабний проект розробив французький архітектор Жан Франсуа Тома де Томон (1760-1813), який приїхав до Росії в 1800 році, а в 1805 -му отримав дворянство за реконструкцію Кам'яного театру. Архітектор продумав не тільки зовнішній вигляд будівлі Біржі, а й єдиний архітектурний ансамбль стрілки, що включав у себе набережну і Біржову площу.

Будівля Біржі мала стати монументальною спорудою, що не просто виконують утилітарну функцію торгового портового приміщення, а що підкреслює велич Росії як морської держави й яка стверджує Петербург в статусі «вікна в Європу». Щоб будівля відповідало канонам класицизму, впорядкувати довелося і його природне оточення. Берег висунули вперед більш ніж на 100 метрів, надавши йому більш правильні контури. Перед Біржею з'явилася напівкругла площа, розкрита до Неви, гранітна стіна набережній і пологі пандуси, що спускаються до річки і прикрашені великими кулями.

Саму прямокутну будівлю побудували за типом давньогрецьких храмів і розташували на стилобаті - високою кам'яною платформою. ЇЇ фасад прикрасили скульптурними групами роботи Самсона Суханова і оточили доричною колонадою. Дві 32 -метрові ростральні колони з чергуються виступаючими силуетами ( рострами ) військових і торгових кораблів, що стоять з боків будівлі біля мису стрілки, завершили симетричну композицію. Урочисте відкриття Біржі, за масштабами святкування порівнянне з національним святом, відбулося 15 липня 1816. Свою головну функцію - місця для укладання торговельних угод - Біржа виконувала майже до кінця XIX століття, поки не відкрився Морський канал і торговий порт не перевели зі стрілки Василівського острова на Гутуевскій острів. Це сталося, тому що великі судна вже не могли пройти в центральний порт природним фарватером.

Після того як Біржа втратила свою основну функцію, їй довго не могли знайти нового постійного застосування. У 1889 році в будівлі провели першу в Росії промислову виставку, в якій брали участь тільки товари вітчизняного виробництва. На початку XX століття будівля зазнала невелику реконструкцію, а після революції 1917 року впродовж двадцяти з гаком років Біржа постійно переходила з рук в руки. В її приміщенні по черзі функціонували клуб моряків, Торгова палата Північно- Західної області, біржа чорноробів, Рада по вивченню виробничих сил СРСР, Енергетичний інститут, трест « Союзформлітье » та інші організації. Нарешті в 1939 році будівлю передали Центральному військово- морському музею ( ЦВММ ), який до цього розташовувався в будівлі Адміралтейства.

Музей проіснував на стрілці Василівського острова майже 70 років, поки в 2006 році у президента Володимира Путіна не виникла ідея створити в Санкт -Петербурзі товарно- сировинну біржу ( СПбМТСБ ) і розташувати її в будівлі старовинної Біржі. Нова організація була потрібна, щоб ціни на нафтопродукти формувалися не тільки за кордоном, але і в Росії. Логічно, що головній державній справі країни потрібно було відповідне символічне оформлення ; в цьому сенсі навряд чи можна було знайти що-небудь краще, ніж старовинна Классіцістска центральна пітерська будівля. Валентина Матвієнко, на той момент займала посаду губернатора Санкт -Петербурга, підхопила ініціативу президента : «Де ще її можна розмістити, як не в історичній будівлі біржі в Петербурзі». Те, що електронні торги нафтопродуктами в XXI столітті і купецькі сходки в XIX- м об'єднуються хіба що загальною назвою, нікого не збентежило.

У результаті влітку 2007 року було прийнято рішення перевести Військовий музей у приміщення Крюковських казарм. Однак переїзд, як це буває, затягнувся - зокрема, через те, що будівля казарм потребувала серйозної реконструкції. У 2011 році музей, якому не пощастило опинитися в будівлі, зручному для потреб влади, нарешті відправили в нове приміщення. Переїзд коштував близько мільярда рублів і втрати багатьох експонатів ; крім того, в 2012 році Рахункова палата виявила фінансові порушення на загальну суму більше 400 мільйонів рублів, а в березні 2013 -го директор музею Андрій Лялін був заарештований за звинуваченням у шахрайстві в особливо великих розмірах. Біржа тим часом потрапила приблизно в таку ж ситуацію, як після революції 1917 року, - величезний будинок в центрі міста виявилося нікому не потрібним.

Однак ще в 2010 році, поки Військовий музей готувався до транспортування, влада зрозуміла, що переїзд нової біржі на місце старої може не відбутися. Принаймні Валентина Матвієнко на одній із зустрічей з пресою позначила вже два можливих варіанти: або в будівлі розміститься товарно- сировинна біржа, або його передадуть Державному Ермітажу. Навіщо коштувало виселяти з Біржі один музей, щоб тут же вселити в неї інший, не пояснювалося. Можливо, Матвієнко була впевнена, що Ермітаж, що використовує будь-яку можливість, щоб розширити свої простори і фонди, точно знайде приміщенню застосування.

А ось співробітники Санкт -Петербурзької міжнародної товарно -сировинної біржі від щедрого подарунка відмовилися. Їх не привернуло ні красива будівля, ні великі простори, ні розташування в історичному центрі. Потужні сервера, хороші комунікації і транспортна доступність для біржовиків XXI століття виявилися приоритетнішою. При цьому відразу віддати будівлю музею, як зазначила сама Матвієнко, місто не міг, так як Біржа перебувала у федеральній, а не в міській власності. Але і коли в червні 2011 року Міноборони і уряд Петербурга підписали договір про передачу будівлі у власність міста, Ермітажу воно все одно не дісталося : у серпні Матвієнко змінив на посту Георгій Полтавченко, і на рішення про майбутню приналежность Біржі він витратив більше двох років.

У листопаді 2012 року з'явився третій варіант подальшого розвитку Біржі. Керуючий справами президента РФ Володимир Кожин повідомив, що в будівлі можуть розмістити установа під назвою Палац правосуддя, що об'єднує в собі кілька судових інстанцій. Цей план виник після того, як в уряді з'явилася ідея перевести в Петербург Вищий арбітражний суд, Верховний суд і судовий департамент при Верховному суді. Однак і цей план не був здійснений. Судовим чиновникам, як і біржовим працівникам, переважніше було отримати кілька окремих нових будівель, ніж ділити на всіх одне велике, старе і без зручного паркування. У 2013 році Кожин заявив, що будівля Біржі була виключена з федерального проекту.

Тим часом порожня, відключена від комунікацій будівля почала руйнуватися. У жовтні 2013 стан Біржі викликав занепокоєння представників петербурзького відділення Всеросійського товариства охорони пам'яток історії та культури ( ВООПИК ). У міському комітеті з державного контролю, використання й охорони пам'яток ( КГИОП ) відповіли, що в цілому загроза будівлі не дуже велика, але «подальше затягування питання про використання Біржі може значно погіршити технічний стан об'єкта». Крім того, в КГИОП підкреслили, що конструкції будівлі можуть почати деформуватися вже взимку через постійну зміну температур. Петербурзькій владі необхідно було терміново прийняти рішення.

У середині листопада 2013 року стало відомо, що остаточно доля Біржі визначиться до кінця поточного року. Губернатор, як повідомлялося, розглядав концепції не лише музею, а й виставкового залу, концертного залу і конгрес - холу. Віце -губернатор Василь Кічеджі заявляв, що будівля вимагає невеликого ремонту та реконструкції, але в цілому придатне до використання та розміщення в ньому тимчасових виставок. 20 листопада Біржу знову стали опалювати, а на початку грудня вирішено було на час передати її у користування державної установи «Дирекція замовника по ремонтно - реставраційних робіт на пам'ятках історії та культури». В обов'язки дирекції зараз входить технічне обслуговування і експлуатація будівлі.

Протягом всього часу, поки чиновники шукали Біржі застосування, керівник Ермітажу Михайло Піотровський у своїх публічних виступах говорив, що будівля Біржі має бути передано його музею. « Біржу потрібно використовувати в музейних цілях. Головним змістом її повинна бути держсимволіка, геральдика. Наші колекції повинні бути там виставлені », - переконував Піотровський.

Дійсно, будівля історична, знаходиться неподалік від Ермітажу і підходить під музейні потреби. Крім того, про плани Піотровського відкрити при Ермітажі спільно з Мінобороною близький за тематикою Музей гвардії було відомо ще з 2010 року (для нього, правда, готували будівлю Штаб -квартири гвардійського корпусу на Двірцевій площі). Нарешті, тематика нового музею - гвардія і геральдика - очевидно, давала б зрозуміти, що «державна» функція за будівлею, в якому не знайшлося місця суддям і нафтовим брокерам, все одно збережеться. Так, спроби влади відродити в центрі Петербурга економічний центр або створити юридичний провалилися, але на рахунку Піотровського таких гучних провалів немає. При ньому Ермітаж отримав нові фондосховища, відкрив кілька філій і отримав нових інвесторів.

Директор головного петербурзького музею, що входить до списку довірених осіб Путіна, як би пропонував своєму « довірителю » останній шанс знайти порожні будівлі призначення, не суперечить при цьому державним задумам по зміцненню іміджу Петербурга як « другої столиці ». Якщо з юристами та економістами не склалося, можна віддати Біржу культурі, яка принаймні не дасть будівлі розвалитися. А поклоном у бік Кремля стане концепція нового музею: прапори, герби і державні церемонії на його території. «Нічого кращого для Біржі там зробити не можна », - підкреслював директор Ермітажу.

А 24 грудня 2013 року, за два дні до того, як стало відомо про рішення передати Біржу Ермітажу, директор музею публічно і ефектно від неї відмовився. Піотровський розповів журналістам, що направив свої пропозиції з приводу використання будівлі в листі Георгію Полтавченко, але це не означає, що він спить і бачить Біржу у своєму розпорядженні. « Битися за Біржу ми не будемо, але якщо нам запропонують - ми знаємо, що з нею робити», - сказав Піотровський. За його словами, в новому музеї держсимволіки можна буде проводити офіційні церемонії нагородження, прийняття військової присяги і урочисті державні заходи.

Метод спокійного вичікування Піотровського розпочав плекати потрібну дію. Ермітажу дістається не просто об'єкт історичної спадщини, а один з культурних символів Петербурга та Росії. Виступаючи перед журналістами 26 грудня, Полтавченко буквально цитував виступи Піотровського всіх останніх років. Він зазначив, що «треба віддати належне смаку і художньому чуттю Михайла Борисовича », який першим запропонував віддати Біржу під музей геральдики. Губернатор, перефразовуючи слова директора музею, говорив, що «зміст музею має відповідати формі», тому музей всередині будівлі в імперському стилі ампір неодмінно « повинен бути якось пов'язаний з імперською тематикою ».

Крім того, Полтавченко заявив, що « в якийсь момент » у нього виникло чітке розуміння того, що в будівлі Біржі не може розташовуватися якийсь « суто петербурзький музей». А ставши філією Ермітажу, Біржа перетвориться на «музей всієї країни». Михайло Піотровський поки ніяк не прокоментував передачу будівлі Ермітажу, і це цілком закономірно - навіщо святкувати гучну перемогу в битві, де у тебе не було гідних суперників? Директор музею прийняв дар від губернатора як належне. Уж он- то точно зуміє подбати про одного з найкращих будівель в центрі Петербурга, яке за дивним збігом обставин виявилося більше нікому не потрібним.