СЕРЖАНТ СМОКТУНОВСЬКИЙ: Медаль "За відвагу" отримав через 49 років
Смоктуновський потрапив на фронт у 1943 році, ледве виповнилося 18 років. І відразу в піхоту, яку нещадно вибивали в боях. Після Курської дуги брав участь у форсуванні Дніпра. Чотири мільйони людей вбивали один одного на берегах великої річки, наші безповоротні втрати - 417 323 убитих, більше мільйона поранених. А його навіть не дряпнуло.
За доставку донесення під вогнем він був представлений до медалі "За відвагу". Але цю першу свою нагороду Смоктуновський отримав останній. Через 49 років йому вручили її на сцені Мхату.
У грудні 1943-го в боях під Житомиром він потрапив у полон. Втік. Вмираючого від голоду в зимовому лісі сержанта Кешу знайшла і врятувала українська селянка Василина Шевчук. Він кликав її бабою Васею і, ставши народним артистом, допомагав усім, чим міг до самої її смерті...
ШТЕПСЕЛЬ І ТАРАПУНЬКА: Всю війну веселили фронтовиків
Знамениті комедіанти - Юрій Тимошенко (Тарапунька) і Юхим Березін (Штепсель) - познайомилися під час навчання в Київському театральному, який закінчили у 1941 році і разом вирушили на війну. Разом з Борисом Сичкиним (Буба Касторский з "Невловимих месників") та іншими солдатами-артистами об'їздили сотні військових частин Південно-Західного фронту. Десятки разів потрапляли під бомбардування, але завжди приїжджали до бійців з посмішками і гарним настроєм, завоювавши народну любов ще на війні.
РЯДОВИЙ ПУГОВКІН: Пішов на війну 24 червня 1941 року
18-річний самородок із самодіяльності знімався в картині "Справа Артамонових". Епізод з його участю дозняти 22 червня 1941-го. А 24-го Михайло пішов на фронт добровольцем.
Перший бій прийняв беззбройним: на Смоленщині автоколону з призовниками розбомбила німецька авіація, вижили кілька людей. У серпні 1942-го розвідник стрілецького полку рядовий Пуговкін отримав поранення в ногу під Ворошиловградом (нині - Луганськ). Почалася гангрена, бійця готували до ампутації. Він почав благати: "Доктор, не можна мені без ноги, я ж артист!" Хірург врятував ногу і врятував життя.
Через рік комісований Пуговкін витанцьовував на знімальному майданчику фільму "Весілля". Ніхто не бачив, як після кожного дубля він виливав з чобота кров.
СТАРШИЙ СЕРЖАНТ ПАПАНОВ: У 19 років важко поранений під Харковом
"Хіба забути, як після двох з половиною годин бою з 42 чоловік залишилося 13?" - згадував Анатолій Дмитрович. Папанов воював з перших днів війни, командував взводом зенітників. У 20 років став інвалідом третьої групи: в 1942-му був тяжко поранений у ногу під Харковом.
МАТРОС ЮМАТОВ: Вижив усім смертям на зло
Одного разу пригрітий Юматовим корабельний дворняга, злякавшись обстрілу, плигнула за борт. Матрос кинувся за нею, а в торпедний катер потрапив німецький снаряд, загинув весь екіпаж...
Георгій Олександрович потім підрахував, що міг залізно загинути не менше ста разів - під час десантів на Малу землю і в Євпаторію, при штурмах Бухареста, Будапешта і Відня. Але рульовий-сигнальник бронекатерів Азовської флотилій і Дунайської всім смертям назло вижив і зіграв понад 70 ролей в кіно ("Офіцери", "Петрівка, 38" та ін).
ЛЕЙТЕНАНТ ЕТУШ: Пішов на фронт, відкинувши бронь
У студента театрального училища Володимира Етуша була бронь. Але восени 1941-го, побачивши, що в залі сидить всього 13 чоловік, він зрозумів, що людям стало не до театру. 16 жовтня Етуш пішов на фронт добровольцем.
Бився в горах Північного Кавказу, звільняв Ростов-на-Дону, Україну. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями. У 1944-му лейтенанта Етуша важко поранило, і, отримавши другу групу інвалідності, він демобілізувався.
ОЛЕКСІЙ СМИРНОВ: Йому не було рівних в рукопашному бою
Знаменитий Фєдя з "Операції "І" пішов на фронт добровольцем. Служив командиром вогневого взводу 169-го мінометного полку 3-ї артилерійської Житомирської Червонопрапорної ордена Леніна дивізії. Воював на Західному, Брянському, 1-му Українському і 2-му Білоруському фронтах; ходив у розвідку в тилу ворога.
Кілька разів він сходився з німцями врукопашну і завжди перемагав. У нагородних документах (а у нього 11 бойових орденів і медалей) відзначали його відчайдушну сміливість.
ГВАРДІЇ РЯДОВИЙ РОСТОЦЬКИЙ: У нього не було тихих зір
Майбутній режисер безсмертного фільму "...А зорі тут тихі" пройшов з автоматом в руках від Вязьми і Смоленська до Рівного. 11 лютого 1944 року під містом Дубно в Західній Україні гвардії рядовий Станіслав Ростоцький отримав важке поранення. Шість місяців по шпиталях: операції, пункції, перев'язки...
У серпні 1944 року кавалера ордена Червоної Зірки комісували як інваліда другої групи.
