Ми не знаємо її точного імені. За одними даними, "чорну вдову" величали Шарлотта Федорівна. За іншими - Олександра Пилипівна. Пані Кірхгоф приїхала в російську столицю на початку 1810 року, було їй тоді близько 40 років. Начебто з Німеччини. За професією - модистка. Але прославилася ворожінням. Літератор Петро Каратигін в історичному романі "Справи давно минулих днів", що вийшов в 1888 році, залишив нащадкам її портрет: "Вдова пастора, висока зростанням стара жінка років 60, зовнішністю менше всього схожа на відьму. Досить свіже обличчя нагадувало бабусь Рембрандта. Чорне вовняне плаття і така ж шаль".
Ворожила Грибоєдову і імператору
Жила вдова в будинку у П'яти кутів. Це неформальна назва перехрестя, куди виходять кути відразу п'яти будівель. Достоєвський називав це місце "нервовим вузлом Петербурга".
Світські дами навперебій запрошували провидицю до себе - розкинути карти. Чоловіки вважали за краще з'являтися в її квартирі самі. Частенько не афішували свої візити. Бо вірити в чудеса, пророцтва, кавову гущу чоловікам начебто не пристало.
Наприкінці 1811 року до ворожки завітав сам російський імператор Олександр I. З'явився у вдови в супроводі генерал-ад'ютанта Уварова. Обидва в цивільному. Інкогніто.
"Ви не той, ніж здаєтеся, - скрикнула ворожка. - Але я не бачу за картками, хто ви такий. Ви перебуваєте в дуже скрутному, навіть небезпечному становищі. Спочатку ви відчуєте велике нещастя. Однак, озброївшись твердістю і рішучістю, подолаєте лихо. Вас чекає блискуче майбутнє!". Історію описав у мемуарах офіцер К. Мартенс, який під час того візиту був у вдови, - сховався на її прохання в сусідній кімнаті, почув розмову і дізнався імператора.
Можна сперечатися про те, хитрила чи ворожка, "не знаючи" царя. Не виключено, що про візит високого гостя їй доповіла прислуга. Але через кілька місяців Наполеон рушив величезну армію на Росію. Олександр I справді відчув на перших порах величезне нещастя: ворог захопив Москву. Але потім ганебно відступив. А російський імператор вважався переможцем француза, котрий забажав правити усім світом...
Припустимо, пророцтво імператору вигадав або "підробив" в потрібну сторону сам автор мемуарів Мартенс. Але були у провісниці і інші клієнти.
"Днями їздив я до Кірхговше гадати про те, що зі мною буде, - писав в 1817 році майбутній автор безсмертного "Горя від розуму" Олександр Сергійович Грибоєдов. - Таку нісенітницю бреше, гірше Загоскіна* комедій. Говорила про якусь страшну смерть на чужині, навіть згадувати не хочеться... І навіщо я їй тільки руки показував?".
Нагадаємо: у січні 1829 року натовп фанатиків розгромив російське посольство в Персії. Загинули 37 людей разом з послом Грибоєдовим. Тіло поета-дипломата було настільки понівеченим, що його впізнали лише за відмітиною на кисті лівої руки. Цю рану він отримав на дуелі...
Чотири одкровення для поета
Через два роки, в 1819-му, заглянув до "чорної вдови" інший Олександр Сергійович Пушкін. Пізньої осені гуляв він по столиці в компанії таких же гульвіс. Від нудьги разом з камер-юнкером Микитою Всеволожським, поручиком Павлом Мансуровим і модним актором Іваном Сосницьким завітав до Кірхгоф. Спочатку за столик сіл камер-юнкер, потім актор. Пушкін був третім. Розкинула вдова пасьянс і з подивом вигукнула: "О, ця голова важлива! Людина непроста!"
Чи жінка лукавила. У 1819 році широкі кола ще не знали про поета Пушкіна.
Цю історію з ворожкою Кірхгоф згадували багато друзі Олександра Сергійовича. Наприклад, Сергій Соболевський. "В багаторічну мою приязнь з Пушкіним я часто чув від нього самого про цю подію; він любив розповідати його у відповідь на жарти, розпочаті його вірою в різні прикмети... Пророкування було про те, по-перше, що він скоро отримає гроші; по-друге, що буде йому зроблено несподівану пропозицію; по-третє, що він прославиться і буде кумиром співвітчизників; по-четверте, що він двічі піддасться посиланню; нарешті, що він проживе довго, якщо на 37-му році життя не трапиться з ним якого лиха від білого коня, або білої голови, або білої людини, яких і повинен він побоюватися".
"Перше пророцтво про лист з грошима збулося в той же вечір, - продовжує Соболевський. - Пушкін, повернувшись додому, знайшов зовсім несподіваний лист від ліцейського товариша, який сповіщав його про висилку карткового боргу, забутого Пушкіним. Товариш цей був Корсаков, незабаром потім померлий в Італії.
Таке швидке виконання першого передбачення сильно вразило Олександра Сергійовича.
Незабаром після цього Пушкін був відправлений на південь (перше посилання за волелюбні вірші. - Авт.), а звідти через 4 роки в псковське село (Михайлівське. - Авт.), що і було вторичним посиланням".
До того моменту Пушкін, згідно прогнозу вдови, був уже відомий... І добре пам'ятав про пророцтво.
"Я як-то виявив своє здивування Пушкіну про те, - згадує Соболевський, - що він відсторонився від масонства, в яке був прийнятий, і не належав ні до якого таємного суспільства.
"Це все-таки наслідки пророкування про білу голову, - відповідав мені Пушкін. - Хіба ти не знаєш, що всі благодійні і гуманітарні таємні суспільства, навіть і саме масонство, отримали від Адама Вейсхаупта ("біла голова" в перекладі з німецької. - Авт.). Як же мені було приставати до них?"
У 1830-му, коли весілля з Наталію Гончаровою стала відкладатися з-за претензій її матері, поет з горя вирішив виїхати в Польщу, боротися з бунтівниками. Остудило те, що серед ватажків бунтівників був Вайскопф ("біла голова" в перекладі з німецької). "Він, напевно, мене вб'є, і пророцтво збудеться!" - зізнався Пушкін одному Нащокину. І не поїхав воювати.
Так чому ж тоді настільки обережний поет саме на 37-му році життя вийшов на фатальну дуель з білявим Дантесом, що носив білий мундир і їздив в полку на білому коні? Загадка...
Мабуть, поет, як і оспіваний їм віщий Олег, знехтував предсказаньє і загинув. До речі, знамениту "Пісню про віщого Олега" молодий Пушкін написав в південному посиланні під враженням від тих, що збуваються передбачень "чорної вдови".
В ТЕМУ
Ворожка - Лермонтову: "Тебе чекає інша відставка"
Навесні 1841 року у П'яти кутів побував Михайло Лермонтов. Він тоді сподівався піти з армії, повністю присвятити себе літературі і видавати власний журнал. За опального поета клопотався живий класик російської поезії Жуковський, інші відомі особи. Лермонтов спитав у ворожки, чи буде він випущений у відставку і залишиться в Петербурзі. У відповідь почув, що в Петербурзі йому взагалі більше не бувати, не бувати і відставки від служби, а що чекає його друга відставка, "після якої вже ні про що просити не станеш". Лермонтов посміявся над цими словами, як колись Грибоєдов.
І знову виявилася права старуха в чорному. Лермонтов вже ніколи не повернеться до Петербурга. Через кілька днів прийшов наказ повернутися на службу - і 27 липня поет загинув під П'ятигорськом на дуелі з Мартиновим.
