Згадаємо тих, хто не соромився шокувати і привертати увагу, «граючи» у політику
Влада Литовченко
На початку 1990-х ніщо не віщувало всеукраїнської популярності для юної урожденки Броварів Влади Кердиної (Литовченко - прізвище другого з подружжя), яка працювала безвісною «вчителькою музики» в одній зі столичних шкіл і вже встигла вийти заміж і народити дочку. Все змінив конкурс «Міс Київ-1993», на який «з вулиці», за словами самої Литовченко, пройшла тільки вона. Втім, корону переможниці їй вдалося отримати лише з другої спроби, в 1994-м. А в 1995-му Влада завоювала свій головний титул - «Міс Україна», який згодом успішно капиталізіровала. Спочатку колишня «Міс...» була просто відомою особистістю і світською левицею, але в 2012-му за нею міцно закріпилося звання «одіозної». Завдяки сумнівному призначенням «зірки " плейбою» (тоді - під прізвищем третього чоловіка: Прокаєвої) на посаду заступника Гендиректора Національного Києво-Печерського заповідника і розігравшомуся згодом скандалу, в якому Прокаєву-Литовченко звинуватила Гендиректора заповідника і свою колишню подругу Вікторію Лісничу в отриманні хабара в 50 тис. доларів за пристрій на «тепле» місце.
Юлія Тимошенко
Вона починала як співвласниця точки відеопрокату в перебудовному Дніпропетровську, а стала відома як «газова принцеса», головна революціонерка «помаранчевого» 2004-го, двічі прем'єр-міністр України і, за сумісництвом, лютий «друг» президента Ющенка. Навряд чи буде перебільшенням сказати, що Юлія Тимошенко була самим елегантним леятелем і законодавицею моди на політичному Олімпі незалежної України: за її нарядами світ стежив з не меншим інтересом, ніж за гучними заявами, а «фірмова» коса, укладена навколо голови, стала впізнаваним брендом і прикладом для наслідування. Втім, в Україні діям Тимошенко оцінювали з куди більшою критичністю, тому «Наша Юля» встигла побути і «Тигрюлею», і «богинею» (згодом трансформувалася в зневажливе «багиня»), і просто «воною» (згідно слогану президентської кампанії Тимошенко «Вона працює»). Образ «політув'язненої» Віктора Януковича став, загалом-то, останнім успішним чином Тимошенко. І після виходу на свободу епічного візиту на Майдан - в інвалідному візку, але на підборах - зірка Юлії Володимирівни стрімко покотилася з політичного небосхилу. І ніякі зміни іміджу та зачісок цього поки не перешкодили.
Ганна Герман
Прихід Ганни Герман до команди тоді ще прем'єр-міністра і кандидата в президенти Віктора Януковича на посаду прес-секретаря в травні 2004 року шокував її знайомих і колег-журналістів. На новому місці Ганна Герман прижилася, ставши одним з найбільш вірних і надійних соратників політика як після провалу 2004-го, так і після перемоги 2009-го. Герман майже завжди чітко дотримувалася партійної дисципліни, а про свого патрона говорила з вірноподданічеським придихом за принципом «або добре, або... добре». Втім, прославилася вона і як світська фігура, встигнувши написати дві книги з досить звучними назвами - «Піраміди невидимі» і «Червона Атлантида», а також періодично світячись у «гламурній» хроніці завдяки своїм, скажімо так, екстравагантним до несмаку нарядам.
Лариса Скорик
Лариса Скорик могла б увійти в історію як успішний архітектор, але більше запам'яталася як один з найбільш яскравих і одіозних захисників Віктора Януковича, в любові до якого (і нелюбові до його опонентам) могла легко змагатися з Ганною Герман. Апофеозом вірнопідданства стало її заява 2010 року, в якій вона, спираючись на «осуждаемую науку евгенику» (вчення про селекції стосовно до людини, особливо шанувалася у нацистській Німеччині), прийшла до висновку, що за абрисом і повороту голови, а також за формою рук Віктор Янукович ставиться до вищого, аристократичного стану, в той час як його опонентка Юлія Тимошенко, - до плебейскому. Події кінця 2013 - початку 2014 року ніяк не вплинули на погляди галичанки Скорик, яку деякі просійські автори радісно відносять до «справжньої, генетично запрограмованої західноукраїнської інтелігенції»: вона не проти поміркувати про «громадянську війну» на Донбасі та український народ, який «завжди в політичному сенсі виявляв себе страхітливо дегенеративно».
Ірина Фаріон
І знову одіозна галичанка. Але на цей раз настільки проукраїнська, що нею в пору лякати російськомовних дітей, а також їх батьків, що російські ЗМІ успішно і роблять. В інформаційний простір вона увірвалася в 2010-му, засвітившись на відео, в якому повчала дітей у дитсадку не називатися російськими іменами: «Ніколи не будь Оленкою. Якщо станеш Альоною, то потрібно пакувати валізи і виїжджати до Московії». Діти, щоправда, виявилися не ликом шиті, і на питання «Як вам більше подобається, Михайлик чи Міша?» дружно заявили «Міша!». Згодом політик закріпила «успіх» іншими, не менш гучними і радикальними висловлюваннями. Завдяки чому стала однією з головних страшилок російської пропаганди, хоча самі українці, не зважаючи на рідну мову, в масі своїй діяльності та словами Фаріон ставляться більш ніж скептично і виселяти Міш і Маш поки не збираються.
FEMEN
Громадський рух FEMEN з'явився в 2008-м. Головні дійові особи - Ганна Гуцол, автор ідеї та керівник проекту, Олександра Шевченко - особа, якщо можна так сказати, і учасниця більшості акцій «Фемен», а також спікер і ще одна активна учасниця Інна Шевченко. За всі роки існування акції «Фемен» запам'яталися лише одним - оголеними жіночими грудьми, іноді - в асортименті. У той час як висували учасницями політичні та інші гасла навряд чи хтось зможе згадати. Пік діяльності «Фемен» припав на 2010-2011 роки, однак через рік їх активність пішла на спад. Посприяло цьому і те, активістки спиляли хрест біля Жовтневого палацу в Києві в знак протесту проти дій РПЦ по відношенню до учасницям російський «Pussi Riot». Чим викликали гнів і без того стомленої їх діяльністю громадськості, оскільки цей хрест був встановлений в пам'ять жертв Голодомору і політичних репресій в Україні.
Наталія Поклонська
Наталю «НяшМяш» Поклонську, звичайно, важко назвати українським діячем, але коли-то вона їм була - принаймні номінально. До весни минулого року вона тихо будувала кар'єру в кабінетах кримської прокуратури, але 11 березня 2014 рада Міністрів АРК, вже підконтрольний «братнім» зеленим чоловічкам, після кількох невдалих спроб посадити на важливий пост кандидатів-чоловіків, призначив менш непокірну Поклонську прокурором Криму. Те, що нові господарі не прогадали, Поклонська довела з перших же днів, оперативно ініціював розслідування за спричинення тяжких тілесних ушкоджень співробітникам кримського «Беркута» і щільно взявшись за незадоволених анексією кримських татар і, зокрема, їх лідерів. Але по-справжньому прославилася Поклонська завдяки своїй зовнішності: для своїх 35-ти прокурор виглядає напрочуд юно і миловидно. Вона стала героїнею аніме-мультфільмів і комп'ютерних ігор, причому особливо добре її образ «пішов» у Японії. У мережі з'явилися присвячені їй пісні на кшталт «Ах, яка няша, прокурор Наташа», а ролик під назвою «Nyash Myash», розміщений рік тому на YouTube зібрав більше 1 мільйона переглядів за добу. Втім, така популярність Поклонську помітно дратує, проте, як кажуть, проти «народної любові» не попреш.
Олена Солод
У 2002 році 28-річна домогосподарка із Запоріжжя і мати двох дітей Олена Солод, маючи намір стати народним депутатом, організувала таку агітацію, на яку досі ніхто не наважився. Брати виборця Солод вирішила не красивими обіцянками, а тілом. І в прямому ефірі місцевої телекомпанії зняла і без того напівпрозору накидку, підкріпивши це словами, мовляв, вона - відображення реального життя і лише намагається розслабитися і отримати задоволення. В окружному виборчкомі тоді заявили, що нічого поганого не сталося, оскільки еротична агітація законом не заборонена. Зазначимо, що в рамках передвиборчої програми Солод обіцяла легалізувати проституцію і марихуану, а також, у разі перемоги, набрати 200 охоронців, у кожного з яких «буде не менше 1,8 метра росту і член від 18 сантиметрів і більше». Потенційні виборці епатаж оцінили по-своєму і згодом пристойно отметелии Олену і її чоловіка прямо біля під'їзду їхнього будинку.
