Вечір, вся сім'я в зборі. Сиджу, тихо матюкаючись, бинтую зламаний палець руки, жінка заходилася тривалим кашлем. Син, 7 років, окинувши нас з дружиною сумним поглядом, і запиваючи ліки від загострення алергії: "Ми прям сім'я невдах".
Домовилися з дівчиною встати раніше, щоб зробити ранкову пробіжку. Дзвонить будильник в 8:00. Я:
- Танюшка, підйом.
- Всі хочуть спати!
- А може все-таки станемо, як планували?
- Я не виспалась...
- Гаразд. Спимо далі.
Перекладаю будильник на 9:00. Сплю далі. Через годину знову дзвонить будильник. Я:
- Підйом! Тепер точно встаємо.
- Блін. Я все одно не виспалась.
- Так ми ж ще годину проспали!
- Я не спала. Мені було соромно.
Матінка, зазирнувши в кімнату, суворо наказує:
- Йди спати, скотина!
Я, стрепенувшись, винувато заперечую, що ще рано для сну. Відразу ж роз'яснюється, що мама зверталася до своєї собачонки, яка шарудить і вовтузиться під столом.
- Ось так виховуєш дитину, любиш, а він все одно звернення "скотина" автоматично сприймає на свій рахунок, - зітхає матінка.
- Та що там дитина! - негайно відгукується тато з дивана. - Я сам тільки зараз видихнув.
Приїжджає приятель до одного на дачу - сідають обідати:
- Тобі чисту тарілку або миту?
- Звичайно, чисту.
Трохи попоївши, запитує:
- А в чому різниця?
- Миту я сам мив, а чиста - це кішка вилизала.
