Його батько був заступником начальника будівельного главку, мати — педіатром. В дитинстві Борис разом з родиною переїхав у Горький (нині Нижній Новгород). У 1976 році закінчив школу і вступив на радіофізичний факультет Горьковського державного університету імені Лобачевського. Працював у науково-дослідних інститутах, займався проблемами фізики плазми, акустики і гідродинаміки. У 1985 році отримав ступінь кандидата фізико-математичних наук. Став автором понад 60 наукових праць з квантової фізики, термодинаміки та акустиці, винахідником акустичного лазера і розробником деяких параметрів антени для космічного корабля. У березні 1990 року Нємцова обрали народним депутатом РРФСР. На президентських виборах 1991 року був довіреною особою Бориса Єльцина по Нижегородській області, в серпні того ж року призначений повноважним представником президента РФ у регіоні. Тоді ж зайняв пост глави обласної адміністрації (при ньому ця посада отримала нову назву — губернатор). У грудні 1995 року Бориса Нємцова обрали губернатором повторно. На цій посаді він здобув славу реформатора. У 1993 році Нємцов був обраний до Ради Федерації, а навесні 1996 року висунутий ініціативною групою на пост президента Росії, але від участі у виборах відмовився. У березні 1997 року його призначили Першим заступником прем'єр-міністра Росії.На рівні країни Нємцов проводив реформи у соціальній та житлово-будівельній сферах, у сфері ЖКГ, енергетики, відповідав за антимонопольну політику. З квітня 1997 року обіймав посаду міністра палива й енергетики Росії, з травня 1997 року був ще й членом Ради безпеки Росії. У 1998 році протеже Нємцова Борис Бревнов, що входить до складу керівництва РАТ «ЄЕС Росії», був звинувачений у фінансових махінаціях і знятий з посади. У підсумку Нємцов втратив контроль над РАО ЄЕС і був ще раз знижений на посаді — з куратора Пек до рівня забезпечення потреб господарства в паливі та енергії». Після дефолту 1998 року, коли уряд Сергія Кирієнка було відправлено у відставку, Нємцов став виконуючим обов'язки заступника голови уряду Росії, а через кілька днів сам подав прохання про відставку. У вересні 1998 року він зайняв пост заступника голови Ради з питань місцевого самоврядування в Російській Федерації. Якщо в квітні 1997 року популярність «реформатора» Нємцова все ще була висока (на посаді глави держави його хотіли бачити 29 відсотків росіян), то до кінця 1999 року «президентський рейтинг» Нємцова впав до одного відсотка. В кінці 1999 року він був обраний до Держдуми від «Союзу правих сил» (СПС). У 2003 році повторно балотувався в Думу, але програв вибори і подав у відставку з поста голови політради СПС. У 2008 році Борис Нємцов призупинив членство в «Союз правих сил» і став одним з лідерів об'єднаного демократичного руху «Солідарність». У березні 2009 року Нємцов брав участь в якості кандидата на виборах мера міста Сочі, але посів лише друге місце. В 2012 році став співголовою політичної партії «Республіканська партія Росії — Партія народної свободи», а на регіональних виборах у вересні 2013 року обраний депутатом Ярославської обласної думи. У 2011-2013 роках Нємцов був одним із організаторів масових протестних виступів в Москві. Борис Нємцов випустив автобіографію у трьох книгах: «Провінціал» (1997), «Провинциал в Москві» (1999) і «Сповідь бунтаря» (2007). Пізно ввечері 27 лютого 2015 року Борис Нємцов був убитий пострілами в спину в самому центрі Москви, на Великому Москворецком мосту. За даними Слідчого комітету РФ невідомі вистрілили в Нємцова не менше семи-восьми разів. За фактом вбивства політика порушено кримінальну справу.
