Вдова соліста групи "Скрябін" Андрія Кузьменка поділилася спогадами про стосунки з чоловіком. Світлана Кузьменко відзначила, що вони з Кузьмою були не лише подружжям, але і друзями.
"Знаєте, сьогодні мені найбільше не вистачає його оптимізму і почуття гумору. Пам'ятаю, коли виникали якісь проблеми, він завжди говорив: "Все буде добре! Ми все вирішимо і прорвемося!" А ще не вистачає нашого спілкування: протягом дня Андрій дзвонив по 10 разів. Просто так. Знаєте, ми були не тільки чоловік і дружина, а перш за все - хороші друзі. Дуже близькі інтелектуально і духовно. Нас пов'язувала якась енергетика, не знаю, космічна - не космічна, але нам було добре разом!" - розповіла жінка.
Світлана поки не розуміє, чому її чоловік став настільки затребуваним тільки після смерті.
"Я прекрасно розуміла, що сцена і творчість для Андрія - це в житті головне. Так, він був страшним трудоголіком. Йому все одно, скільки спати - дві години або одну. Для нього не існувало слова "змучений". Взагалі. Мало хто з зірок може сказати, що об'їздив всю Україну, побувавши чи не в кожному селі. Причому доводилося виступати і безкоштовно. Гроші для нього не були головним в житті, цікавили найменше. Так, він жив сценою!" - підкреслила вона.
Кузьменко відзначила, що чоловікові "дуже боліло, що "Скрябіна" особливо не крутили ні на радіо, ні на телебаченні".
"І коли сьогодні Андрію співають дифірамби і посмертно відзначають різними нагородами, я питаю: "Де ви були раніше?" Чому раніше не було тих нагород, які я зараз виставляю себі на вікно і з посмішкою дивлюся на них? Невже для того, щоб тебе визнали, треба померти? Невже треба померти, щоб твої пісні стали називати пророчими? Ще вчора вони були неформатом, а тепер - навпаки. Ось в цьому вся банальність, точніше - цинізм нашого життя", - сказала Світлана.
Вдова Кузьми переконана, що він поспішав жити.
"Андрій завжди любив подорожувати, і в свій час ми об'їздили майже весь світ. Перебуваючи за кордоном, виходили з готелю першими, а поверталися пізніше всіх. Намагалися побачити все, що можна. Де - пішки, десь- на велосипедах. Хочеш, не хочеш - це не обговорювалося. Ніким. Андрій був просто як згусток енергії або як батарейка. І він постійно говорив: "Шкода часу". Тому і прокидався завжди дуже рано. Він поспішав жити!" - підсумувала вона.
