ЦЕРКВА
Згідно з давнім переказом (документ, знайдений в IV столітті Евсевием Кесарийским в Эдессинском архіві), правитель месопотамського міста Едесса Авгар страждав проказою. Бажаючи позбутися від вразила його хвороби і знаючи про зцілювальних здібності Ісуса Христа, він послав до нього живописця Ананію з листа, в якому просив прийти і зцілити його. Ісус обіцяв послати до правителя одного з своїх учнів.
Всі спроби Ананія написати образ Ісуса Христа залишалися безуспішними. Тоді Господь попросив подати йому рушник і витер своє обличчя. На рушник відбився його лик. По воскресінні Христа, апостолом Фомою був посланий один із 70 учнів Христа Тадей, який з допомогою Нерукотворного образу Спасителя зцілив царя від тяжкої недуги і поширив там християнство.
Образ Ісуса Христа, прикріплений царем Авгарем над головними воротами міста, був викрадений мусульманами, і лише дев'ять століть тому був викуплений візантійським імператором Михайлом III. У 944 році, за царювання Костянтина Багрянородного, Едеси образ був перенесений в Константинополь, тоді ж і було встановлено святкування на честь цього.
Пізніше з зображення Христа було написано безліч ікон, які носили назви "Спас на полотні"; "Спас Нерукотворний". Особливою популярністю і цінністю мала новгородська ікона XI ст.
НАРОД
У народі Третій Спас (Горіховий) називають ще "Спасом на полотні", "Спасом на полотні", або "Полотняним спасом". Справа в тому, що в цей день проходили ярмарки, на яких було прийнято торгувати полотнами.
У день Третього Спаса або близько нього селяни здійснювали "досевки", тобто сіяли озиму жито. Після загальної домашньої молитви господині проводжали чоловіків на поля з хлібом і сіллю. При цьому на віз укладали три снопа, а зверху клали призначена для посіву жито в мішках. На полі посівальників зустрічали хлопці з гречаною кашею. Після посіву озимого хліба пиріг і каша з'їдалися всією родиною.
Крім того, в народі Третій Спас називали ще Горіховим Спасом, так як до цього дня достигали лісові горіхи і починався їхній збір. В цей день в ліс відправлялася "старостиха" для пробного збору; зібрану нею за один день вважалося мірою для всіх жінок, згодом йдуть збирати горіхи. У призначений день у лісі розстеляли килим і "веретья", від яких усі селянські баби, дворові люди, покоївки дівчата розходилися для збору горіхів, останні складалися в фартухи, а пізніше висипалися на розстелені предмети. Робота по збору горіхів могла тривати й кілька днів. За народними уявленнями, урожай горіхів віщував на майбутній рік урожай жита.
