Почнемо з майже детективного питання: як правильно називати святого, який вшановується в Україні 8 жовтня? Преподобний Досифей чи Досифея? Дискусія серед істориків продовжується і по сьогодні, тим не менше цього дня ми вшановуємо дійсно святу людину, життя якої пройшло у XVIII столітті в одній із печер Київської Китаєвої пустині.
ВЕРСІЯ#1
За версією вчених, яка базується на документах XVIII століття, в 1776 або 77 році до Бога відійшов шанований у народі старець, монах-схимник Досифей.
Про його походження та деталі життя відомо досить мало: те, що прийшов до Києва він із Московії, а оскільки ніхто не хотів приймати до монастирів кріпака-утікача, то й довелося Досифею самостійно викопати собі печерку в урочищі Китаєві, де він і провів тривалий час у важких аскетичних подвигах. А шанували подвижника ще за життя, при чому далеко за межами Києва, приходячи до нього за порадою й утішанням.
ВЕРСІЯ#2
Інша версія, яка виникла на основі усних переказів кінця ХІХ століття, стверджує, що насправді під іменем Досифей проходила чернечий подвиг представниця заможного та знатного дворянського роду Дарина Тяпкіна, яка втекла з дому в чоловічому одязі, аби уникнути небажаного заміжжя. Лише після її смерті, уважно роздивившись портрет на надгробку, сестра Дарини впізнала її, і таким чином виникла гіпотеза про ототожнення відомого подвижника та зниклої колись дівчини.
Хоч там як, але обидві версії спільні в головному: за життя ця людина отримала авторитет прозорливця і духовного наставника, а спілкування з нею шукало багато людей, серед яких навіть імператриця Єлизавета. І саме від Досифея Китаєвського отримав благословення на чернецтво юнак на ім'я Прохор Мошнін, сьогодні відомий християнському світові як святий Серафим Саровський.
8 жовтня Православна Церква святкує день преставлення великого молитвеника землі Руської преподобного Сергія, ігумена Радонезького.
Сталося це в 1392-му, через 12 років після знаменитої Куликовської битви, на яку преподобний Сергій відрядив іноків-витязів Пересвєта та Ослябю, і яка по молитвах цього святого завершилась перемогою над військами Мамая.
І хоча слава про святість Сергія поширилася по всій Русі, він залишався надзвичайно смиренною людиною. Коли митрополит Алексій вирішив нагородити Сергія золотим наперсним хрестом за його труди, той відповів: «Від юності моєї не носив я на собі золото, тим більше в сивих літах хочу перебувати в бідності».
Заснувавши відому на весь християнський світ Троїцьку обитель, преподобний ніколи не полишав працювати там нарівні з братією, виконуючи найважчу роботу, а всі духовні настанови давав із батьківською любов'ю.
Преподобний Іона Київський залишив для нас спогад про те, як наприкінці ХІХ століття святий Сергій видимим чином явився йому, благословляючи новостворену Київську святиню – Троїцький Іонинський монастир, який, як і обитель преподобного Сергія, було освячено на честь Святої Трійці.
Даючи перед відходом у Вічність останню настанову, преподобний Сергій Радонезький промовив: «Пильнуйте себе, братія! Перед усім майте острах Божий, чистоту душевну та любов нелицемірну!»
Нехай ці слова святого Сергія й сьогодні допомагають нам замість пошуку недоліків у інших уважніше вдивлятися в стан власної душі.
Христос посеред нас!
І є, і буде!
