Поки ми живі, можна все виправити,
Все усвідомити, покаятися, пробачити.
Ворогам не мстити, коханим не лукавити,
Друзів, що відштовхнули, повернути.
Поки ми живі, можна озирнутися,
Побачити шлях, з якого зійшли.
Від страшних снів прокинувшись, відштовхнутися
Від прірви, до якої підійшли.
Поки ми живі... Багато ль зуміли
Зупинити улюблених, що пішли?
Ми їх пробачити за життя не встигли,
І попросити прощення не змогли...
Коли вони йдуть в тишу,
Туди, звідки точно немає вороття,
Часом вистачає декількох хвилин
Зрозуміти — о боже! — як ми винні!
І фото — чорно-біле кіно.
Втомлені очі — знайомим поглядом.
Вони вже нас давно пробачили
За те, що занадто рідко були поруч,
За ні звонки, ні зустрічі, ні тепло.
Не обличчя перед нами — просто тіні...
А скільки було сказано не те,
І не про те, і фразами не тими.
Туга біль — вини останній штрих —
Шкребе, нищить холодом по шкірі.
За все, що ми не зробили для них,
Вони прощають. Ми себе не можемо...
