У 2 столітті, в царювання імператора Адріана (117-138) в Римі жила благочестива вдова Софія (Софія означає премудрість). У неї були три дочки, Віра, Надія і Любов, що носили імена трьох головних християнських чеснот. Будучи глибоко віруючою християнкою, Софія виховала дочок у любові до Бога, навчаючи не прив'язуватися до земних благ. Слух про приналежність до християнства цього сімейства дійшов до імператора, і він побажав особисто побачити трьох сестер і матір, яка виховала їх. Всі четверо постали перед імператором і безбоязно сповідали віру в Христа, що воскрес із мертвих і дає вічне життя всім віруючим в Нього. Здивований сміливістю юних християнок імператор відіслав їх до однієї язичниці, якій наказав переконати їх відректися від віри. Проте всі аргументи і красномовство язичницької наставниці виявилися марними, і полум'яні вірою сестри християнки не змінили своїх переконань. Тоді їх знову привели до імператора Адріана, і він став наполегливо вимагати, щоб вони принесли жертву язичницьким богам. Але дівчатка з обуренням відкинули його наказ.
Тоді розгніваний Адріан велів піддати дітей різним тортурам. Святу Софію не піддали тілесним мукам, але прирекли її на ще сильніші душевні муки від розлуки з закатованими дітьми. Страдниця поховала чесні останки своїх дочок і два дні не відходила від їх могили. На третій день Господь послав їй тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. Свята Софія, зазнавши за Христа великі душевні муки, разом з дочками зарахована Церквою до лику святих. Постраждали вони в 137 році. Старшій, Вірі, тоді було 12 років, другій, Надії, - 10, а молодшій, Любові, - лише 9 років. Так три дівчинки і їхня мати показали, що для людей, що зміцнюються благодаттю Святого Духа, недолік тілесних сил аніскільки не служить перешкодою до прояву сил духу і мужності. Мощі святих мучениць з 777 року покояться в Ельзасі, в церкві Ешо.
