Весь світ був упевнений в тому, що Одрі, як і її героїня у фільмі «Римські канікули», справжня принцеса — настільки благородним був її вигляд. І це частково було правдою — в жилах Одрі текло чимало блакитної крові.
Мати Одрі, дочка голландського барона Елла ван Хеємстра, народилася в 1900 році. Рід ван Хеємстра брав свій початок у XVI столітті і перебував у родинних стосунках з половиною європейської знаті, включаючи голландську королівську прізвище. Елла, її чотири сестри і брат росли в любові і багатство, хоча заповітної мрії Елли не судилося збутися — а вона мріяла бути стрункою, бути актрисою і бути англійкою».
Невтомна оптимістка з чималою часткою романтизму в характері, Елла в перший раз вийшла заміж у дев'ятнадцять років — за аристократа, королівського конюшого Яна ван Уффорда; як потім виявилося, рідкісного зануду. Народивши в нудному шлюбі двох синів, Елла домоглася розлучення і поїхала зализувати рани до батька, який був губернатором в Суринамі. Тут Елла закохалася — її обранцем став Джозеф Віктор Ентоні Хепберн-Растон, наполовину англієць, наполовину ірландець. Зазвичай його називають банківським службовцям, хоча дослідники так і не змогли знайти банку, в якому він працював. Правильніше було б назвати його авантюристом. У 1926 році Елла і Джозеф одружилися і переїхали в Брюссель.
4 травня 1929 року в передмісті Брюсселя народилася дівчинка, якій дали ім'я Едда Кетлін; їй судилося прославитися під ім'ям Одрі.
Одрі з мамою
Не можна сказати, що дитинство Едди-Одрі було щасливим. Батьки, обидва володіли вибуховими характерами, постійно сварилися; старші брати бешкетували і всіляко дошкуляли сестру. Позбавлена любові, маленька Одрі накидалася на шоколад, поїдаючи його в неймовірних кількостях. Як писала потім сама Одрі, «шоколад був моєю єдиною любов'ю, і він мене ні разу не зрадив».
Одрі з татом
Від шоколаду Одрі, природно, товстішала; помітивши це, Елла веліла ховати від неї шоколад, а сама пояснила Одрі: є так багато — непристойно, справжня леді не повинна важити більше 46 кг! Одрі послухалася: вона все життя зберігала вага близько 45 кг. Але вона цього досягла дорогою ціною: від переживань вона просто переставала є...
Шлюб батьків, голосно трещавший по швах, лопнув в 1935 році — одного разу вночі Елла застала чоловіка в ліжку з нянею. Його речі тут же були викинуті на вулицю; коли діти прокинулися, в будинку вже не було ні няні, ні Джозефа.
Одрі ніколи не говорила про це. Тільки одного разу вона написала, що в той день, коли батько пішов, скінчилося її дитинство. Втрату батька вона переживала все життя.
Після розриву Елла з дітьми переїхала назад в Нідерланди, місто Арнем. Одрі, вже вільно володіє англійською та французькою, оволоділа ще і голландським. Навчанням Одрі намагалася заглушись свою серцевий біль, брак любові в сім'ї. З дитинства любить танцювати, вона в 1939 році вступила в балетний клас Арнемской консерваторії. Одрі займалася пристрасно, самозабутньо, але їй все одно здавалося, що вона занадто незграбна...
У травні 1940 року німці окупували Арнем. Ще недавно Еллу запевняли, що війна не торкнеться Голландії, і що немає необхідності їхати в Англію, як вона збиралася. А тепер у їхньому особняку розмістився штаб німецької армії; брата Елли розстріляли, а одного з синів забрали в німецький трудовий табір. Щоб не зійти з розуму від страху і жаху, Одрі продовжувала займатися балетом — гроші на її заняття Елла заробляла уроками бриджу.
Від постійного голоду у Одрі почалося недокрів'я, почали розпухати ноги. Після того, як вона мало не місяць ховалася від німців в підвалі, харчуючись шістьма яблуками і половиною хлібини, в неї почалася ще і жовтяниця. Все це, безперечно, наклало свій відбиток на зовнішність майбутньої зірки: її тендітна, тонка фігура і величезні, ніби перелякані очі — явні сліди тих важких років. Якщо б війна не скінчилася — Одрі навряд чи вижила б.
Після війни Одрі, як тільки дозволило здоров'я, знову повернулася до занять балетом. Спочатку вона займалася в класі відомої викладачки танцю Соні Гаскелл, а потім, переїхавши для цього в Англії, в школі «Балі Рамбер» у знаменитої Марі Рамбер. Однак незабаром стало ясно, що великою балериною Одрі не стати. Тоді вона стала пробувати свої сили в інших сферах діяльності: знімалася для модних каталогів, працювала манекенницею, знімалася в рекламі — у своєму першому ролику для авіакомпанії KLM вона знялася ще до переїзду в Англію. Паралельно Одрі працювала в нічному клубі Ciro, де — незважаючи на повну відсутність необхідних жінці округлостей — користувалася великим успіхом. Для імітації бюста Одрі засовувала в декольте два згорнутих носка. А всього через кілька років Біллі Уайлдер назве Одрі «дівчиною, завдяки якій розкішні жіночі бюсти вийдуть з моди».
Одрі виступала в кордебалеті у мюзиклі «Чобітки на застібках» музичне ревю «Соус Тартар», а потім і в його продовженні «Пікантний соус». Заради участі в шоу Одрі довелося розлучитися з заняттями балетом; незабаром їй довелося розлучитися з мюзиклами заради кіно.
Режисери швидко помітили незвичайне обличчя молодої актриси, і Одрі стали запрошувати на епізоди. У 1951-52 році Одрі Хепберн з'явилася в семи картинах; критика її ігнорувала. Тільки Маріо Дзампи, режисер «Сміху в раю», найпомітнішого з фільмів Одрі того періоду,— сказав: «Настане день, і вона буде зіркою!» Історія показала, що він був абсолютно правий.
Одрі явно не вистачало майстерності, але невміння грати вона замінювала природністю поведінки і непереборною чарівністю. Всі, хто бачив її на екрані, не могли її забути. Після ролі у фільмі «Сміх у раю» про Одрі заговорила преса — і справа була не тільки в її грі, але і в тому, що у юної актриси зав'язався роман з одним з найвидніших наречених Англії Джеймсом Хенсоном, світським левом і майбутнім лордом. Вони познайомилися на вечірці в Ciro; за розвитком їхнього роману стежила вся Англія. В грудні 1951 року було оголошено про заручини. Але одружитися ніяк не виходило — Одрі раптово виявилася завалена роботою.
Зйомки її чергового фільму «Ми їдемо в Монте-Карло» (в американському прокаті «Дитина з Монте-Карло») проходили в Монако. Одрі грала кінозірку у сукні від Діора — це плаття повинно було стати основною частиною гонорару за фільм. Під час зйомок Одрі помітила знаменита письменниця Колетт — вона як раз шукала виконавицю головної ролі у бродвейському спектаклі за її романом «Рідоти», скороспілу дівчинку-жінку, невинну і порочну одночасно. Колетт шукала свою Рідини по всьому світу вже кілька місяців. Побачивши Одрі, вона негайно послала телеграму в Нью-Йорк: «Я знайшла свою Рідоти! Вона прекрасна!» Однак Одрі заупрямилась: вона намагалася пояснити Колетт, що не є акторкою і грати на сцені зовсім не вміє. Проте після довгих умовлянь вона погодилася.
У той же час студія «Парамаунт» запропонувала Одрі роль принцеси Анни у фільмі «Римські канікули» — спочатку роль призначалася Елізабет Тейлор, але її не відпустила суддя MGM, з якою у Тейлор був контракт. Єдиною умовою «Парамаунта» була зміна прізвища Одрі — щоб не викликати претензій з боку кінозірки Кетрін Хепберн. Однак Одрі заупрямилась: «Якщо ви хочете отримати мене, вам доведеться взяти мене разом з моїм ім'ям». І студія здалася. Тим більше, що її проба була визнана прекрасною: керівництво студії одностайно визнало її «однією з кращих, коли-небудь робили в Голлівуді, Нью-Йорку чи Лондоні».
31 травня 1952 року, ледь закінчивши театральний сезон на Бродвеї — в ролі Рідоти Одрі мала гучний успіх,— вона вилетіла в Рим на зйомки «Римських канікул». Це була історія Попелюшки навпаки: про принцесу, яка втекла з палацу, щоб хоч трохи пожити звичайної життям. Режисером фільму був Вільям Уайлер, партнером Одрі став знаменитий Грегорі Пек. Пек опікав Одрі, вчив її триматися перед камерою, підбадьорював її і робив це так, що незабаром поповзли чутки про їх роман (насправді Пек в той час був захоплений журналісткою Веронікою Пассани, на якій незабаром і одружився). Зрештою в Рим прилетів Хенсон і намагався наполягати на негайній весіллі. Але нічого не вийшло — і незабаром пара оголосила про свій розрив. Одрі сильно переживала, до того ж зйомки проходили важко: в Римі було нестерпно спекотно, натовпи роззяв перешкоджали знімальній групі, Одрі все ще не вміла грати... Для неї все життя буде незрозумілим, чому люди захоплюються її акторським талантом; сама вона вважала, що актриса вона ніяка.
Успіх фільму був незвичайним. Свіжість, енергія, чарівність і невигадливість Одрі підкорили глядачів, вона вмить стала однією з найяскравіших зірок Голлівуду. Уайлер скрізь називав Одрі третім, після Грети Гарбо і Інгрід Бергман, дивом киногеничности. За роль принцеси Анни Одрі Хепберн — недосвідчена і невміла — отримала «Оскара». Її стиль у фільмі — темна спідниця, чоловіча сорочка, перехоплена в талії широким ременем (талія у Одрі була всього 50 сантиметрів!), шкарпетки під туфлі на низькому каблуці, — на кілька років став еталоном для модниць по всьому світу. А стрижка «гамен» — «під Хепберн» — залишалася на піку популярності кілька десятиліть.
Ще до виходу «Римських канікул» в прокат Одрі була запропонована головна роль у фільмі «Сабріна» — про справжню Попелюшку, що знайшла свого принца. Разом з Одрі знімалися Хамфрі Богарт, який прославився в «Касабланці», і Вільям Уолден; режисером Біллі Уайлдер. Цей фільм приніс Одрі головне знайомство її життя — Юбера де Живанши.
Одрі Хепберн і Юбер Живанши
Було вирішено, що паризькі туалети Сабріни повинен робити справжній французький кутюр'є. Спочатку передбачалося звернутися до Кристобалю Баленсиаге, але той працював над колекцією і відмовився. Тоді Одрі запропонувала кандидатуру Живанши — з його роботами вона познайомилася ще під час зйомок «Ми їдемо в Монте-Карло». Живанши тільки що пішов від Ельзи Скіапареллі і заснував власне ательє.
Дізнавшись про прихід «міс Хепберн», Живанши очікував побачити Кетрін; до слова сказати, вона ніколи не відрізнявся вишуканістю в одязі. Однак на порозі ательє з'явилася Одрі — струнка, елегантна, немов спеціально створена для моделей Живанши. Союз актриси і кутюр'є тривав все життя Одрі; Живанши створив її стиль, її імідж, що з'єднує сяйво молодості, елегантність і вишуканість.
Його моделі, витончені і гармонійні, як сама Одрі, класично прості і водночас оригінальні, Одрі воліла не тільки на знімальному майданчику, але і в звичайному житті, чим, без сумніву, сильно допомогла зростанню популярності його ательє. В честь Одрі Живанши назвав одну з тканин «Сабріна», і їй він присвятив свої другі духи — «l'interdit». Особлива концентрація парфумів випускалася особисто для неї.
Як це ні дивно, Одрі все життя вважала себе некрасивою, соромилася своєї худоби. А в нарядах від Живанши «гидке каченя» розправляв крила і відчував себе лебедем; Живанши дарував Одрі впевненість у собі, у своїх силах.
«Сабріна» звела Одрі з ще одним чоловіком, якому судилося відіграти важливу роль в її житті — Вільямом Уолденом. У «Сабріні» він грав чоловіка, в якого була закохана героїня Одрі; як це часто буває, актори закохалися один в одного. Бурхливому роману не завадило навіть те, що у Уолдена була дружина і двоє дітей. Одрі вже мріяла про заміжжя, але тут Уолден повідомив їй, що він не може більше мати дітей — кілька років тому він піддався стерилізації, побоюючись появи позашлюбних дітей. Для Одрі це було жорстоким ударом: сімейне життя без дітей вона не уявляла. Одрі, якщо це було необхідно, могла бути твердою. Їх роман був негайно закінчений.
Наступного разу вони зустрілися через десять років на зйомках фільму «Париж, коли там спека». Уолден все ще любив Одрі; після зйомок він співав серенади під її вікнами. Але після розриву він почав запойно пити, а Одрі вже давно була заміжня...
«Сабріна» мала гучний успіх. Критика захлинаючись хвалила Одрі, її безпосередність, незвичайну красу, чарівність. А вона сама швидше боялася уваги преси, ніж любила: вона була впевнена в тому, що зовсім не вміє грати, а до своєї зовнішності ставилася вкрай критично: коли її фотографія з'явилася на обкладинці журналу «Тайм» — ще до виходу в прокат «Римських канікул»,— Одрі зауважила: «От уже не думала, що з таким обличчям, як у мене, можна з'явитися на сторінках журналу».
Проте поступово життя Голлівуду затягувала її — багато в чому тому, що це допомагало їй забути про біль розставання з Уолденом. На одній з вечірок Грегорі Пек познайомив її з Крейдою Феррером. Це був відомий актор, на дванадцять років старший Одрі, інтелектуал і спортсмен. Він був талановитий багато в чому — режисер, автор дитячих книг, танцівник; його неймовірна активність у всіх вражала. Активний він був і в особистому житті: крім постійних романів, Феррер був тричі одружений, причому два рази — на одній і тій же жінці, скульпторки Френсіс Пилчард. У Одрі Феррер побачив не тільки прекрасну жінку, але і спосіб реалізувати свої амбіції: спалахнуло між ними почуття він вирішив перевірити спільною роботою, запропонувавши Одрі роль у постановці п'єси французького драматурга Жана Жираду «Ундіна». Одрі повинна була зіграти русалку, яка закохується в лицаря, а потім гине, не винісши його зради.
Роль як не можна краще підходила Одрі з її чарівною красою і казковою чарівливістю. Лицаря, природно, грав Крейда. Важкі репетиції довели Одрі до виснаження — мало того, що вона схудла на чотири кілограми (при її вазі), так у неї ще почався нервовий зрив. З нього Одрі вивів Крейда: він стежив за її харчуванням, подарував їй двох пуделів, захищав від переживань, возив розважатися і лаявся з режисером вистави. В результаті Одрі не робила жодного кроку, не порадившись з Крейдою. Незабаром вони одружилися.
Вони повінчалися 25 вересня 1954 року в Швейцарії, де Одрі приходила в себе після напруженого театрального сезону. Одрі була в білій сукні з пишною спідницею від Живанши і з вінком з білих троянд — її улюблений колір — на голові. По випадковості вінчання відбулося в той же день, що і американська прем'єра «Сабріни».
Незабаром після весілля Одрі виявила, що вагітна. Вона була на сьомому небі від щастя, проте дитина народилася мертвою — графік зйомок був занадто напруженим. Одрі грала Наталку в американській екранізації «Війни і миру», Феррер грав князя Андрія. Лікарі говорили, що при її статуру, враховуючи перенесені хвороби, у Одрі практично немає шансів стати матір'ю...
Одрі з головою пішла в роботу. Вона знялася в мюзиклі «Смішне обличчя» (або «Забавна мордочка»), комедії про світ модних журналів, де її партнером був сам Фред Астор, найкращий танцюрист Америки. Половину фільму Одрі проводить в туалетах від Живанши — на його кандидатури в якості художника по костюмах Одрі намагалася настояти кожен раз, коли її запрошували зніматися. По суті справи, це був її єдиний каприз — в її поведінці не було ніяких ознак «зіркової хвороби»; всі, хто стикався з Одрі на знімальному майданчику, дивувалися тому, з якою скромністю вона трималася.
Ніхто ніколи не чув, щоб вона підвищувала голос, ніхто не бачив, щоб вона ображала когось. Під час зйомок «Мордочки» був тільки один скандал: Одрі навідріз відмовлялася виконувати танець у барі в білих шкарпетках на чорне трико. Шкарпетки здавалися їй жахливими, вони спотворювали і вкорочували її ноги; вона запевняла, що з-за цих шкарпеток фільм приречений на провал. Режисер наполіг, пояснивши Одрі, що інакше її ніг на темному тлі взагалі не буде видно. Одрі насилу підкорилася; а по вулицях світу стали ходити тисячі дівчат у точно таких самих шкарпетках, надягнутих на чорні панчохи...
Відразу після «Мордочки» Одрі знялася у фільмі «Любов після полудня» з Гарі Купером і Морісом Шевальє. Вона змінила зачіску на м'яке каре з проділом посередині — і їй знову почали наслідувати по всьому світу. Зростаюча популярність Одрі сильно обтяжувала Феррера, якому не подобалося відчувати себе «містером Хепберн». Одрі, як могла, підтримувала його, навіть погодилася знятися з ним разом у фільмі «Майерлінг» — правда, фільм успіху не мав, і більше Крейда і Одрі в одному фільмі не знімалися. Зате наступний фільм Хепберн — «Історія черниці» — мав неймовірний успіх. Тим гірше виявився провал фільму «Зелені особняки», який зняв сам Мел Феррер. Намагаючись реабілітуватися, він зняв Одрі ще в декількох фільмах, але ні один з них не мав особливого успіху.
Одрі теж переслідували невдачі. Під час зйомок вестерну «Непрощенная» в січні 1959 року, вона, впавши з коня, сильно пошкодила спину. В цей час Одрі знову була вагітна; дитина не постраждав, але зйомки їй довелося закінчувати в спеціальному корсеті. Однак і цього дитину зберегти не вдалося. Одрі впала в жорстоку депресію, закрилася в будинку, нічого не їла... Феррер зрозумів, що врятувати ситуацію зможе тільки нова вагітність Одрі — і вже влітку це сталося. Народився 17 січня 1960 року — раніше терміну — хлопчика назвали Шон, що означає «Дар Божий».
Через півроку щаслива Одрі знову повернулася в кінематограф. Їй запропонували головну роль в екранізації роману Трумена Капоте «Сніданок у Тіффані» — на цей раз колишньої принцесі належало зіграти дівчину легкої поведінки. Сам Капоті бачив у цій ролі Мерилін Монро. Тим не менш Одрі Хепберн блискуче впоралася з цією роллю, навіть була номінована на «Оскара».
Після прем'єри весь світ побачив, що Одрі перестала бути ельфом; вона стала зрілою жінкою, але такою ж юною в душі. Вигляд Холлі Голайтлі — чорне плаття від Живанши, нитка перлів, довгі рукавички і висока зачіска,— досі залишається однією з «ікон стилю», про що свідчить його часте використання, наприклад, у рекламі. Завдяки цьому фільму різко пішли в гору справи і у ювелірної фірми «Tiffany & Co».
Наступним фільмом став чудовий мюзикл «Моя прекрасна леді» за мотивами п'єси Бернарда Шоу «Пігмаліон». Цим фільмом захоплюються досі, а роль Елізи вважається однією з кращих у Одрі Хепберн. Проте для неї все було не так просто. Роль готували Джулії Ендрюс (відому за фільмами «Звуки музики» і «Віктор, Вікторія») — вона зіграла Елізу і в бродвейській, і в лондонській постановці мюзиклу. Одрі відчувала, що вона захопила щось, що їй не належить. До того ж їй не дозволили самій виконувати вокальні партії — замість неї співала професійна співачка Марні Ніксон. У підсумку фільм «Моя прекрасна леді» отримав 12 номінацій на «Оскар» — номінувалися все... крім Одрі Хепберн. Кіноакадемія не змогла пробачити їй, що вона обійшла Ендрюс.
Однофамільниця Одрі, Кетрін Хепберн, вісім разів висувалася на «Оскара» (і отримала його один раз), надіслала їй втішну телеграму: «Не журися. Коли-небудь ти отримаєш другого за роль, яка не варта». На жаль, Кетрін помилялася: після «Римських канікул» Одрі Хепберн номінувалася ще тричі (за «Історію черниці», «Сніданок у Тіффані» і «Почекай до темряви»), але премії так і не отримала.
За кілька наступних років Одрі знялася ще в декількох картинах, з яких найбільш успішною став фільм «Як вкрасти мільйон». Живанши створив новий образ для Одрі: нова стрижка, коротка спідниця, костюм «в ялинку» і величезні опуклі сонячні окуляри, які після виходу фільму на екран красувалися на кожному другому носі, включаючи знаменитий ніс Софі Лорен. До речі, у світі досі відбуваються спроби пограбування, проведені за сценарієм з цього фільму.
Зате в наступній картині «Двоє на дорозі» Одрі, вимушена за рішенням режисера відмовитися від послуг Живанши, носить плаття-сорочку з металевих дисків від Пако Рабанна і куплені в звичайному універмазі трикотажні блузи, пластикову кепку і чорний комбінезон. Як писав один відомий журнал мод, «Одрі Хепберн у фільмі „Двоє на дорозі“ — урок всім тим дівчатам, які вважають, що коли ви переступили тридцятирічний бар'єр, вам більше нічого не залишається, як підібрати волосся і пов'язати хустку нижче. Одрі доводить, що це не так».
Незадовго до цього Одрі і Феррер купили садибу у швейцарському селищі Толошеназ-сюр-Морж під Лозанною. Але їх шлюб зживав себе, і це було помітно всім. Крейди все частіше бачили з іншими жінками. Одрі терпіла скільки могла; потім вона зізнавалася, що тягнула з розлученням за Шона: вона все ще пам'ятала, якою травмою стало для неї самої розставання батьків. У серпні 1967 року у неї знову стався викидень... Шлюб, що тривав тринадцять років, розпався остаточно.
Одрі знову впала в депресію. Друзі всіляко намагалися розважити її. У червні 1968 року нафтовий магнат Поль Вейллер запросив її в круїз на своїй яхті. Серед запрошених був тридцятирічний римський аристократ Андреа Дотті, талановитий лікар-психіатр. Одрі знайшла в ньому все, що потрібно: він вислуховував її, заспокоював, давав поради і захоплювався. Як він зізнався, вперше він побачив Одрі, коли йому було чотирнадцять, у фільмі «Римські канікули», — і закохався на все життя. Одрі і Андреа оголосили про заручини на різдво 1968 року, а вже в січні одружилися — знову в Швейцарії; оскільки наречена була розлучена, вінчання в храмі виключалося. На Одрі був костюм з рожевого джерсі — подарунок Живанши.
Одрі нарешті змогла реалізувати свою мрію — стати просто дружиною і матір'ю. Оселившись з чоловіком в Римі, Одрі відмовлялася від усіх запропонованих сценаріїв, тим більше, що незабаром вона завагітніла. Народився 8 лютого 1970 року народження сина назвали Лука. Одрі була на сьомому небі від щастя.
Проте все було не так добре, як здавалося. Дотті, одружившись на кінозірці, не хотів раптом виявитися чоловіком простий домогосподарки. Крім того, він волів вести вільний спосіб життя — з вечірками, поїздками на курорти і так далі. Поки Одрі лежала в лікарні на збереженні, Дотті постійно помічали з різними дівчатами. Крім того, із-за загрози тероризму Одрі з синами змушена була переїхати з Риму назад до Швейцарії. У відсутність дружини Дотті гуляв все більше. А Одрі у відсутність чоловіка вирішила повернутися в кіно.
Їй запропонували сценарій фільму «Робін Гуд повертається», який потім перейменували в «Робін і Меріан» — історичний фільм про зустріч пристарілих закоханих, розлучених часом і долею. Партнером Одрі по фільму був Шон Коннері. Він був молодший Одрі на рік, але виглядав років на десять старше. Одрі, самої елегантної жінки в світі, довелося весь фільм провести в одяганні черниці, зшитому з грубою і жорсткою тканини. Але вона з честю витримала це випробування. Роль Меріан стала однією з кращих в кінокар'єрі Одрі.
Зате наступні кілька фільмів були невдачами, особливо «Всі вони сміялися» — мало того, що сама картина була явно провальною, так ще одну з актрис, Дороті Страттен, по-звірячому вбив її чоловік за зв'язок з режисером картини Пітером Богдановичем (ця історія потім лягла в основу фільму «Зірка „Плейбоя“. Дівчина-80»), і ця подія зовсім заступило сам фільм. Зрештою Одрі знайшла в собі сили визнати, що її невдачі в кіно хвилюють її більше невдач у сімейному житті, і подала на розлучення.
Під час важкого періоду розлучення — він тривав більше двох років — Одрі намагалася якомога більше часу проводити вдома. Але одного разу вона була запрошена на обід, де був присутній актор і продюсер Роберт Уолдерс, тільки що переніс смерть коханої дружини — актриси Мерль Оберон, до речі, на двадцять п'ять років старше за нього. Обидва голландці, обидва недавно втратили близьких людей, зі схожими характерами і темпераментами — вони були ідеальною парою. Уолдерс закохався в неї з першого погляду; Одрі довго ставилася до нього тільки як до друга. Одрі не поспішала — вона боялася знову обпектися; Уолдерс терпляче чекав. Вони все частіше з'являлися разом, і вже всі бачили, наскільки близькими стали їхні стосунки. Як це ні дивно, але преса була на диво тактовна у висвітленні романа Хепберн і Уолдерса.
Одного разу Одрі попросила його приїхати до неї в Толошеназ, їй потрібно було порадитися, — він приїхав і залишився там назавжди. Шлюб вони вирішили не укладати — вони не відчували у цьому потреби. «Немає жодних причин, які заважають нашого шлюбу, — пояснювала Одрі пізніше, — але ми дуже щасливі і без нього». Недавно переїхала до дочки баронеса ван Хеємстра схвалила вибір Одрі — всі її попередні чоловіки їй категорично не подобалися.
З Робертом Уолдерсом
Нарешті Одрі знайшло те щастя, яке так довго шукала. Одрі і Роберт разом з дітьми самотньо жили в Толошеназе, зрідка вибираючись на кінофестивалі і прийоми. Поступово Одрі захопилася громадською роботою — вона відчула, що таким чином може приносити більше користі, ніж просто беручи участь у благодійних концертах. Працюючи в ЮНІСЕФ — Надзвичайний фонд допомоги дітям при ООН — Одрі Хепберн об'їздила більше ста країн. Вона не тільки збирала гроші для ЮНІСЕФ, але і особисто супроводжувала гуманітарні вантажі по найбіднішим країнам, найчастіше в районах воєнних дій.
Можливо, Одрі робила це в пам'ять про важкі часи, пережитих нею в окупованій Голландії. Одрі говорила: «Парадокс, але ж всі останні роки я сиділа вдома тільки із-за дітей. А ось тепер заради дітей я подорожую по всьому світу». Їй дуже придалося її знання мов — Одрі говорила англійською, італійською, французькою, німецькою, голландською і трохи по-іспанськи. Роберт Уолдерс супроводжував її всюди, займаючись організаційними питаннями.
З сином Шоном і цивільним чоловіком Робертом Уолдерсом
Одрі все ще надсилали сценарії, які вона здебільшого відкидала — у неї не вистачало часу на зйомки, крім того вона прекрасно розуміла, що постаріла, і її колись прекрасне обличчя не буде добре виглядати на екрані. Останній фільм, в якому вона знялася — «Завжди» режисера Стівена Спілберга, любовна драма з елементами містики. Одрі повинна була зіграти ангела, який зустрічає на тому світі душу загиблого льотчика (його грав Річард Дрейфус). Для виконання цієї епізодичній ролі Спілбергу потрібна актриса, слава якої наближалася до міфу, а сама вона була б схожа на неземне створіння. Звичайно, Одрі підходила ідеально — нікому іншому роль навіть не пропонувалася. Більшу частину гонорару Одрі Хепберн перевела на рахунок ЮНІСЕФ.
Її робота в цій організації забирала у Одрі все більше і більше сил. Вона відмовлялася відпочивати, немов розуміючи, що у неї залишається не так вже багато часу. Наприкінці 1992 році у неї виявили рак прямої кишки. Операція не допомогла — хвороба виявилася дуже запущеною. 20 січня 1993 року Одрі Хепберн не стало.
Її труну несли всі, кого вона любила: брат, Роберт Уолдерс, обидва сина, Андреа Дотті і Юбер де Живанши. Позаду вели під руки Мела Феррера. Труну буквально тонув у білих кольорах; на стрічці одного з вінків був напис: «Тепер господь з'явився ще один ангел».
