— А мене в п'ятнадцять років батько продав. – Зізналася на п'ятничних посиденьках "жіночого клубу" дама Л, тридцяти восьми років. І не зблідла навіть, інформує Ukr.Media культура.
На кухні, де ми засідали, запанувала тиша. Щойно говорили про романтику, про красоту,... поганого ніхто не згадував, і на тобі – відгомон скандала докотився, не тільки докотився, по голові вдарив.
Тому як...адже ми знали її батьків, все. І батька, і дядька Вову, підтягнутого, моложавого, бадьорого, незважаючи на свій похилий вік, який вигулює одночасно Свєткіних шибеників і такс. І її маму, Світлану Юхимівну, яка пече дивовижні пиріжки з капустою, світлою старенькою її назвати ніяк язик не повертається, тому що старенька вона дуже отруйна, язиката і шкідлива, і як Светкін чоловік з нею живе – ніхто з нас не розуміє.
— Гаразд, не дивіться так. – Відмахнулася вона. – Насправді, все добре вийшло. Мама тоді... померла. Року не минуло, батько почав пити, весь мамин бізнес, що був, прос...рал, тоді легко було, ще й заборгував знайомим. І трохи ніби... Але йому то дзвонили, то за ним їздили....
А у нього був далекий родич. Дядько Вова. Батько говорив, той все може, тому що в чинах. І ось якось його привів, все просив посади тих, кому він винен або дай мені грошей, щоб я розрахувався і знову все розкрутив. Типу, ти багатий, ти все можеш.
Дядя Вова відповідав – немає таких грошей, і не посаджу нікого, не вигадуй.
Досі пам'ятаю – батько тоді кричав, почав хапати мамині чашки, в стінці стояли, а потім мене за руку вхопив і до дядьки Вови привів. Каже, дай мені грошей, а я тобі її - дивись, яка виросла.
Ой, дівки... — пересмикнуло Л. – Ось тоді мені по-справжньому моторошно стало. А дядько Вова, сказав – а що, давай!
Я плакала, думала, в міліцію побіжу, а мене там уб'ють, або спочатку зґвалтують і вб'ють. Самі пам'ятаєте, що в дев'яностих-то розповідали.
Ми дружно кивнули, підтверджуючи – пам'ятаємо.
— А дядько Вова мене додому відвіз до себе, його дружина відкрила двері, на мене заплакану дивиться. Він їй і каже – ось, мені продати намагався... Куди її, говорить... Батькові залишиш – і не знайдеш потім її.
У них дітей не було, а я ось так у них і прожила, поки батько з перепою не помер. Боялася спочатку моторошно, і дядька Вову, і батька.. Тьотя Свєта мене до школи водила і звідти забирала, щоб він нічого не зробив, вони мені за курси в медичний заплатили, щоб вчилась, і потім... Ось так і живемо, тато, мама, я, ось за Ромку потім заміж вийшла...
Так само дружно, як кивали, ми потім ревли пів вечора. Може винен був ром, який необачно додавали в чай. А може бути те, що історії такі – вони як перлини в грязі, іноді миготять...І якщо після них людство не починаєш любити (забагато бруду), то майне думка: якщо хтось там нагорі є, то він прощає людям гріхи тим, що знаходяться іноді такі дядько Вова і тітка Свєта...
