На 82-му році життя помер видатний український поет, державний і громадський діяч Іван Драч, інформує Ukr.Media культура.
Про це повідомив голова Спілки письменників України Михайло Сидоржевський в Facebook.
"Помер Іван Драч. Сьогодні, 19 червня, у Феофанії. Після важкої хвороби. Помер вранці. Значить, не нажився. Було йому 81 рік. Душа великого поета, кіномитця, громадського діяча покидає нас...", - написав він.
Тримбач зазначив, що у понеділок ввечері він розмовляв з дружиною Драча Марією, та надія на одужання поета залишалася. "Надія залишалася, однак сталося те, що трапилося", - написав він.
За словами Тримбача, Драч заповів поховати його в рідному селі, поруч з могилою сина Максима.
Іван Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці на Київщині. Після закінчення школи викладав російську мову в школі.
Відслуживши в армії, закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Потім вступив на Вищі курси кіносценаристів і кінорежисерів при Держкіно СРСР у Москві (1962-1964). В цей же час написав свої перші вірші, деякі з них містили критику радянської влади.
До того ж часу відносяться перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами. Однак після їх остаточного розгрому радянським режимом у липні 1966 року написав покаянного листа, в якому йшлося про те, що він кається у своїх зв'язках з дисидентами.
Після цього стосунки Івана Драча і офіційних властей були більш гладкими. Іван Драч працював у газетах "Літературна Україна" і "Батьківщина", а також на київській кіностудії ім. А. П. Довженка.
Після початку Перебудови Драч знову приєднався до дисидентських кіл. Разом з В'ячеславом Чорноволом, Михайлом Горинем та іншими видатними українськими дисидентами Іван Драч створив в 1989 році Народний рух України (НРУ) - першу офіційну українську антирадянську організацію.
Іван Драч був першим головою НРУ - з 8 вересня 1989 по 28 лютого 1992 року. З 28 лютого по 4 грудня 1992 року він був співголовою НРУ разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Навесні 1990 року Іван Драч був обраний депутатом Верховної ради УРСР від Артемовського (№ 259) виборчого округу. За нього віддали свої голоси 66,38 % виборців.
Пішовши з високих постів в НРУ в кінці 1992 року, Іван Драч остаточно відійшов від політики в 1994 році і у Верховну раду не пройшов.
На минулих 29 березня 1998 року виборах до Верховної ради член НРУ Іван Драч балотувався в депутати від Тернопільського (№167) виборчого округу і за результатами голосування (21,04 % голосів виборців) він вдруге був обраний до парламенту.
На парламентських виборах 31 березня 2002 року Іван Драч виступав у списку "Нашої України" під номером 31.
Таким чином, він втретє став депутатом. Після довгих розбіжностей з партійним керівництвом НРУ Іван Драч у березні 2005 року залишив цю партію і вступив в Українську народну партію Юрія Костенка.
У парламентських виборах 26 березня 2006 року він брав участь під номером 14 у виборчому списку Українського народного блоку Костенка і Плюща.
Але блок вибори програв, і Іван Драч до парламенту не пройшов. З серпня 1992 по 19 травня 2000 року Іван Драч був головою Української всесвітньої координаційної ради. З 1995 року і до цих пір Драч очолював Конгрес української інтелігенції.
Творчість Івана Драча
Перший збірник віршів Івана Драча "Соняшник" вийшов у 1962 році.
Потім з'явилися й інші поетичні книги: "Протуберанці серця", "Бадали буднів", "До джерел", "Корінь і корона", "Київське небо", "Сонячний фенікс", "Американський зошит", "Шабля і хустина", "Теліжинці", "Храм Сонця". Явищем в українській літературі стали його поеми "Ніж у серці", "Смерть Шевченка", "Чорнобильська мадонна". Іван Драч - автор кіноповістей "Криниця для спраглих", "Йду до тебе", "Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини", "Київський оберіг".
Також Драч активно виступав як літературно-мистецький критик. 19 серпня 2006 року Івану Драчу було присвоєно звання Героя України - "за самовіддане служіння українському народові, втілене в поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи та демократії".
Творчість Драча набула широкої популярності як в СРСР, так і закордоном. Його поезії відомі в перекладах на російську, білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови світу.
