«Сирени» — свіжий та неоднозначний проект від Netflix, який захоплює з перших кадрів. Це серіал, який я подивився буквально залпом — і не так через захоплюючий сюжет, як завдяки рідкісному поєднанню харизматичних акторів, стильного антуражу і майже невловимого містицизму, що пронизує розповідь. Вже одна назва відсилає до грецької міфології, обіцяючи тонку гру символів та алюзій, і серіал тримає цю обіцянку, хай і не в прямому фентезійному ключі.
Головна героїня — Девон у виконанні Меган Фейхі — намагається впоратися з алкоголізмом і одночасно доглядає батька, який страждає на деменцію. Намагаючись трохи розвантажити себе, вона звертається до молодшої сестри Сімон (Міллі Олкок), яка давно живе своїм життям, повністю розчинившись у світі гламуру та розкоші. Та працює на загадкову мільярдерку Мікаелу (Джуліанна Мур), і в міру того, як Девон поринає в цей чужий світ, вона починає відчувати, що з ним щось не так.
Серіал поступово розгортається як сучасна притча. Симон раптом змінюється до невпізнання: пластична операція, стиль життя, нові дивні відносини. Мікаела ж виглядає як лідер культу: схиблена на «природності», керує не лише життям своїх підлеглих, а й власним чоловіком, якого грає Кевін Бейкон. Всі довкола ніби зачаровані, і Девон здається, що сестру терміново треба витягувати. Але сама Симон не поспішає рятуватися.
Хоча формально «Сирени» не фентезі, відчуття чарівного та нереального тут витає у повітрі. Це скоріше метафора: сирени як міфологічні істоти, що манять і згубні, присутні тут в інтонаціях, музиці, атмосфері. Саундтрек, ніби заспіваний русалками, супроводжує кожен епізод, підкреслюючи хиткість кордонів між реальністю та ілюзією.
Образ Мікаели у виконанні Джуліанни Мур — центральна загадка серіалу. Вона немов антична богиня в сучасному світі: живе на віддаленому острові, куди притягує до себе людей, ніби зачарованих її промовами та філософією. У її оточенні народжується щось на кшталт культу — утопічного і лякаючого одночасно. Сюди втягується спочатку Симон, а потім і сама Девон, втрачаючи орієнтири та зіштовхуючись із власними страхами та бажаннями.
Важливо розуміти: в основі серіалу драма, насичена психологічними нюансами, а не екшен чи магія. Це історія двох сестер, які опинилися у складній моральній ситуації, де немає чітких героїв та лиходіїв. Кожен персонаж тут живе своїми цілями: хтось хоче зцілитись, хтось — набути контролю, хтось — просто бути потрібним. На цьому фоні серіал стає тонкою сатирою на класові відмінності, самотність, духовну порожнечу та спробу заповнити її чужою істиною.
Фінал може розчарувати тих, хто чекає на класичну розв'язку. Тут не буде «стрілянини» або катарсису — лише тиха і гірка трансформація. Герої немов змінюються ролями, і повторюється вічна історія: пригноблені стають гнобителями. Це виводить серіал на рівень притчі, що не дає простих відповідей, але залишає стійкий післясмак.
Проте «Сірени» варто подивитися хоча б заради акторів. Джуліанна Мур тут справді немовби з іншого світу — тонка, загадкова, владна. Міллі Олкок та Меган Фейхі гідно підтримують її, роблячи своїх героїнь багатошаровими та живими. Це серіал не про дію, а про настрої, про почуття, які неможливо раціонально пояснити — як спів сирен, що манить до урвища, від якого неможливо відвести погляд.
