Чи варто дивитися «Дім Гіннессів», якщо ви не бачили «Гострі козирки»

Уточню одразу: я не дивилася «Гострі козирки» — занадто масштабний та цікавий проєкт, щоб вмикати його фоново. Саме тому до «Дому Гіннессів» я підійшла без особливих очікувань.

Серіал починається написом про те, що все, що відбувається в серіалі, натхненне реальними подіями. І це підтверджується майже одразу — глядачам розповідають про смерть одного з найвідоміших ірландських пивоварів сера Бенджаміна Гіннесса. Його похорон намагаються зіпсувати революціонери-республіканці з братства феніїв, але їм це не вдається завдяки втручанню вірного управителя Шона Раффірті (його роль виконав Джеймс Нортон).

Після себе Бенджамін Гіннесс залишив четверо дітей — трьох синів і одну доньку. Свою спадщину він поділив досить дивно, пов'язавши старших синів один з одним. Доньці він не залишив нічого, оскільки вона перебуває на утриманні чоловіка, а молодшому синові, безвідповідальному п'яниці Бенджаміну, дісталися вкрай скромні щомісячні відрахування. У результаті ніхто зі спадкоємців статків Гіннессів незадоволений тим, що сталося, але тепер вони пов'язані один з одним і змушені намагатися налагодити контакт, щоб вибратися з тієї ситуації, в яку їх помістив батько.

Судячи з того, як розвиваються події в серіалі, ми мали б спостерігати поступове згуртування членів родини, але, якщо початкова задумка справді була такою, то це не вдалося. Стівен Найт спробував створити щось середнє між «Спадкоємцями» і «Гострими козирками», але, як кажуть, за двома зайцями поженешся — і це, схоже, й підвело його в серіалі. У «Спадкоємцях» ми спостерігали достатньо виразних персонажів зі зрозумілою мотивацією, тут майже кожна дія будь-кого з головних героїв викликає питання та здивований погляд. Якщо ви дивитеся серіали заради цікавих сюжетів, можете сміливо пропустити «Дім Гіннессів», оскільки в ньому ви цього не знайдете.

З іншого боку, незаперечний плюс серіалу — візуальний стиль і музичне оформлення. Усе, від костюмів аж до гри акторів та операторської роботи виглядає не просто круто, а справді бездоганно. Тільки це й утримувало мою увагу аж до самого кінця серіалу. Тож якщо вам до вподоби подібне, то сміливо дивіться «Дім Гіннессів». Спочатку вкрай непоганою видалася сюжетна лінія Раффірті і те, що він переживав на шляху свого становлення як героя. І хоча сценаристи з усіх сил намагалися зробити його більш людяним — у них нічого так і не вийшло. Наприкінці він відверто відкотився до того, що було на самому початку. Загалом практично ніхто з героїв не змінився настільки, щоб це можна було помітити. І хоча самі герої говорять про поліпшення стосунків у родині, особисто я цього не помічаю. Їдкі підколки залишилися незмінними, та й почуття спорідненості було помітно в них від самого початку.

Однак найцікавіший особисто для мене момент — те, що перед глядачем протягом усього серіалу хизуються тим, що родина Гіннессів відрізняється від інших людей. Проте ближче до кінця серіалу стає зрозуміло, що, насправді, відмінності якщо й є, то вони ледве помітні. Невиразний фінал з явним натяком на кліфхенгер теж залишив по собі не найкращі враження. Судячи з усього, серіал буде продовжено щонайменше на другий сезон. Але його я вже навряд чи буду дивитися. Хоча, якщо картинка і звук вийдуть такими ж яскравими і привабливими, то все може бути.