Хліб до супу приносять першим, і поки ви доїсте борщ, у кошику часто залишається пара скибок. Взяти ще шматочок ніяково, залишити шкода. Але етикет тут дозволяє більше, ніж здається.
Доїсти хліб можна. Його подають саме до супу, а якщо в гостя хліб закінчився, господарі самі мають запропонувати ще. Їдять його маленькими шматочками, відламуючи руками над своєю тарілкою. На офіційному обіді хліб у суп не макають і тарілку ним не витирають, а вдома правила м’якші.
Хліб подають до супу, щоб його з’їли
Як писала американка Емілі Пост у книзі 1922 року, за якою вчилися манер кілька поколінь, гостей обносили кошиком із хлібом, щойно на стіл ставили суп. Хліб їли весь обід, а хлібні тарілки прибирали лише перед десертом. Якщо скибка в гостя закінчувалася, йому належало одразу піднести нову, а сам гість міг спокійно попросити: «Хліба, будь ласка».
Тож доїдений шматок нікого не здивує. Непристойно інше, приміром перебирати хліб у спільному кошику й вибирати менший шматок. Беруть рукою (не виделкою) ту скибку, якої торкнулися першою.
Гратися з хлібом за столом теж не прийнято. Катати кульки з м’якушки ще в книзі про гарний тон 1896 року називали ознакою невихованості.
Хлібна тарілка завжди ліворуч, і це легко запам’ятати
Свій хліб кладуть на маленьку тарілку ліворуч від основної. За спільним столом легко переплутати, де ваша тарілка, а де сусіда. Американські вчителі етикету радять простий прийом. З’єднайте кінчики великого та вказівного пальців на обох руках, а решту пальців випряміть угору. Ліва рука складеться в літеру «b», права — в «d». Це bread (хліб) ліворуч і drinks (напої) праворуч.
Цей прийом знадобився б самій Емілі Пост. Вона нерідко плутала хлібні тарілки й брала хліб сусіда, а коли їй на це вказували, відповідала: «Я вічно їх плутаю. Ось, візьміть мій!».
Якщо окремої тарілки немає, хліб кладуть на край своєї.
Відламувати, а не відкушувати
Від скибки відламують руками маленький шматочок, рівно на один укус, і одразу його з’їдають. Наступний шматочок відламують, коли з’їли попередній, а не розламують усю скибку заздалегідь. Роблять це над своєю тарілкою, щоб крихти не сипалися на скатертину. Відкушувати від цілої скибки й різати її ножем не прийнято.
З маслом так само. Ножем для масла беруть трохи зі спільної масельнички й кладуть на край своєї тарілки. Потім мастять кожен відламаний шматочок окремо, а не всю скибку одразу, і при цьому не тримають її на долоні «в повітрі». Виняток один. Гарячий тост можна намазати цілком, поки масло тане.
Чому хліб ламають руками
Точної відповіді в знавців етикету немає, є версія британського довідника Debrett’s. У середні віки з приборів за столом користувалися лише ножем, і його берегли, щоб різати м’ясо. Тому хліб ламали руками. А до XIV століття товсті скибки хліба й зовсім слугували тарілкою, на яку клали м’ясо.
Англійська антропологиня Кейт Фокс пояснює правило інакше. Відламати, намазати, з’їсти й тільки потім взяти наступний шматочок означає їсти повільно, з паузами, і не здаватися жадібним.
У давнину в селах з цим правилом посперечалися б. У будні хліб там різали ножем, а ламали руками лише особливий хліб: гарячий просто з печі, перший з нового врожаю або на свята. На Поліссі та Житомирщині етнографи записали, що ламати хліб у звичайний день вважали великим гріхом, адже «хліб мучиться, коли його ламають».
Макати хліб у суп і витирати ним тарілку
На офіційному обіді хліб у суп не макають, останні ложки супу й соус хлібом не підбирають. Їдять тільки те, що можна взяти ложкою або виделкою. Щоб зачерпнути решту супу, тарілку злегка нахиляють від себе.
Вдома й у колі своїх усе м’якше, тож макнути скоринку в домашній борщ — справа сімейна. В італійців є навіть окремий вислів «fare la scarpetta», тобто підібрати шматочком хліба соус, що залишився в тарілці. Італійські правила гарного тону це допускають у родині й серед близьких друзів, тільки хліб наколюють на виделку, а не тримають пальцями. У французів на цей жест теж є слово, «saucer». Довідники гарного тону його не схвалюють, проте в дорогих ресторанах гостя за це не засуджують. Кухарі кажуть: якщо людина витирає тарілку хлібом, отже, страва їй сподобалася.
Чому в нас хліб не залишали недоїденим
А українські звичаї тим паче велять доїдати хліб до кінця. В українських народних повір’ях, які збирали етнографи, сказано: «Як їсти хліб, то не можна лишати недоїдка, бо в ньому вся сила». Недоїсти шматок вважалося гріхом. Якщо хліб падав на підлогу, його піднімали, очищали, цілували й доїдали.
Крихти зі скатертини на землю не струшували. Господар збирав їх і відправляв до рота, навіть якщо вже був ситий. Хлібні рештки віддавали курям або худобі, але в сміття вони не йшли ніколи.
Було й повір’я, дуже схоже на правило «не відкушуй від скибки». Дівчатам казали не кусати хліб від великого шматка, «бо вийдеш заміж дуже далеко від рідних».
Пампушки, без яких важко уявити борщ, у давнину пекли щонеділі й на свята та подавали до борщу, натерши часником. Тож якщо наприкінці обіду рука тягнеться за останньою пампушкою, ні етикет, ні бабусині звичаї вас не засудять. Тільки відламуйте її шматочками, як і хліб.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!