Ким насправді був джин із лампи: добрим духом чи небезпечним створінням

Казку про Аладдіна не знайти в старовинних арабських рукописах «Тисячі й однієї ночі». У 1710 році її додав до свого перекладу француз Антуан Галлан, записавши сюжет зі слів оповідача з сирійського Алеппо. Уявлення ж про самих джинів на Аравійському півострові склалися за багато століть до цього, і до цих духів ставилися з великою обережністю. Їх намагалися не турбувати без потреби й вірили, що вони здатні як допомогти людині, так і нашкодити.

Створіння з бездимного вогню

Саме слово «джин» в арабській традиції пов'язують зі значенням «прихований» або «невидимий». Ще до виникнення ісламу в VII столітті племена Аравії вірили, що ці незримі духи населяють пустелі, долини та занедбані руїни.

З приходом ісламу джини увійшли до релігійної картини світу. Їм присвячена 72-га сура Корану, що складається з 28 аятів (віршів). У Корані сказано, що Аллах створив людей із глини, а джинів — із бездимного вогню (тоді як ангели, за мусульманським переказом, створені зі світла).

Джини живуть поруч із людьми, вони їдять і п'ють, заводять сім'ї, об'єднуються в громади й помирають, хоча й живуть багато століть. На відміну від безгрішних ангелів, джини, як і люди, самі обирають між праведністю та гріхом. Серед них є віруючі й невіруючі, добрі й злі.

Якими уявляли джинів

У народних легендах і казках джинів поділяли на кілька розрядів, хоча богослови далеко не завжди визнавали такі класифікації.

• Іфрит — могутній, хитрий і найчастіше ворожий до людини дух.
• Марид — це слово перекладається як «непокірний». У переказах маридів описували як найсильніший і найгрізніший рід джинів, хоча в казках «Тисячі й однієї ночі» слова «марид» та «іфрит» використовували як синоніми.
• Гуль — чудовисько, що мешкає в пустелях і біля кладовищ. За повір'ями, гулі чатували на самотніх нічних мандрівників, набували вигляду попутника й зводили людину зі шляху на загибель.

Вважалося, що джини стають видимими за власним бажанням. Найчастіше вони з'являлися людям в образі змій, собак, котів або людей — то звичайного зросту, то велетенського. Добрих джинів уявляли сліпучо вродливими, а злих — жахливо потворними.

Перстень царя Сулеймана й глечик із «трьома бажаннями»

В ісламській традиції біблійного царя Соломона шанують як пророка Сулеймана. Згідно з Кораном, Аллах підкорив йому вітер і джинів, а також навчив розуміти мову птахів і мурах. Могутні духи зводили для царя високі палаци, витісували статуї, робили величезні чаші завбільшки з водойму та міцні котли. У Корані згадується й іфрит, там він не ворогує з людьми, а береться доставити Сулейману трон цариці Савської раніше, ніж цар підведеться з місця.

У сурі «Саба» розповідається, що Сулейман помер стоячи, спираючись на посох. Джини продовжували важку роботу й зрозуміли, що правитель мертвий, лише коли шашіль підточив посох і тіло царя впало на землю. Так стало ясно, що джини не знають прихованого.

За середньовічними переказами, владу над духами Сулейману давав отриманий із небес перстень-печатка з найвеличнішим ім'ям Бога. Перстень складався з двох металів: мідною частиною цар скріплював накази для добрих джинів, а залізною — для злих, оскільки вважалося, що джини бояться заліза. Непокірних духів він ув'язнював у темницях і посудинах.

З цих переказів виросла справжня арабська казка «Тисячі й однієї ночі» про рибалку й джина.

Рибалка витягнув із морського дна мідний глечик, запечатаний печаткою Сулеймана. Велетенський іфрит, що вирвався звідти, розповів, що в перші сто років ув'язнення клявся озолотити свого визволителя, у другі сто років — виконати три його бажання, але після чотирьохсот років люті поклявся вбити того, хто відкриє посудину, дозволивши лише обрати, якою смертю померти. Рибалка врятувався хитрістю: удав, ніби не вірить, що такий велетень міг поміститися в глечику, і коли джин заліз назад, щоб це довести, тут же закрив посудину кришкою.

Де жили джини і чому в них просили дозволу вилити воду

Головною оселею джинів у повір'ях вважалися міфічні гори Каф, які кільцем оперізують усю землю. Але селилися духи й зовсім поруч із людиною — у занедбаних будинках, лазнях, колодязях, печах, на ринках, перехрестях і біля річок.

Люди остерігалися випадково зачепити невидимого сусіда — наприклад, облити його водою. Тому на Близькому Сході в побуті закріпився звичай: перш ніж вилити воду (особливо гарячу) на землю, опустити відро в колодязь або зайти до лазні, люди вголос промовляли «Дестур!» — «Дозвольте!», попереджаючи джина, щоб він встиг відійти. А для захисту від злих духів мусульмани зверталися з молитвою до Аллаха й читали дві останні сури Корану — «Аль-Фаляк» («Світанок») і «Ан-Нас» («Люди»).

Чому в Аладдіна було два джини і до чого тут Китай

Звичний нам добродушний виконавець бажань із лампи прославився завдяки європейському виданню «Тисячі й однієї ночі» Антуана Галлана. Причому дія цієї казки розгортається зовсім не в Аравії: перший же рядок повідомляє, що бідний кравець і його син Аладдін жили «в одному з міст Китаю». Для арабських оповідачів Китай був умовною далекою країною, тому править там султан, а жителі сповідують іслам.

Джинів в Аладдіна було два — слабший раб персня й могутній раб лампи. І про жодні «три бажання» в казці не йшлося: дух лампи виконував скільки завгодно доручень, але підкорявся будь-кому, у чиїх руках опинялася лампа.

Саме тому магрибський чаклун зумів виманити лампу в дружини Аладдіна, запропонувавши їй новий посуд замість старого. Після цього він наказав джинові перенести палац до Африки. Рятувати господиню й повертати лампу Аладдіну довелося вже за допомогою духа персня та власної кмітливості. А обмеження в три бажання закріпилося за джином лампи лише в західних переказах і кіно XX століття.