Ще до того, як в обіг увійшли поняття метеорології та фізики атмосфери, наші предки вчилися передбачати погоду. В основу народних прикмет лягали найрізноманітніші фактори: поведінка птахів, напрям вітру, колір неба на заході або на світанку і його чистота. Поява таких «прогнозів» була цілком природна, адже основним завданням людей було — посіяти та зібрати врожай і вберегти його від заморозків та інших несприятливих погодних факторів, інформує Ukr.Media.
Народні прикмети збиралися у святці — єдиний звід, що містить передбачення погоди чи не на кожен день року, а часто і на півроку вперед. З приходом християнства святці об'єднався з календарем святих, на кожен день пам'яті окремого святого припадала своя погодна прикмета.
Сучасні метеорологи відносяться до більшості народних прикмет з гумором, розглядаючи їх як частину народного фольклору. Однак деякі з народних прикмет мають цілком логічне наукове обґрунтування і донині можуть розглядатися як реальний факт. Наприклад, прикмети, пов'язані з поведінкою рослин: «Сережки на кленах — сій буряк», «Зацвіла фіалка — сій моркву і петрушку», «Якщо лист берези розгорнеться повністю — можна саджати картоплю» — пов'язані з реакцією рослин на зміну температури та вологості навколишнього середовища. І їх цвітіння, розкриття і поява особливого запаху вказує на майбутні погодні зміни.
