Коли ми придбали ділянку вона була в занедбаному стані, і слово "газон" можна було вжити лише жартома. Попередні господарі, вочевидь, вирощували картоплю та моркву, а це не передбачає особливої краси.
Першим ділом, ми з переляку теж вирішили посадити картоплю. Я перекопав певну кількість землі, і ми висадили кілька відер спеціально закупленої картоплі. Влітку все це підгортали й поливали, а восени — навіть отримали сім мішків картоплі середнього розміру.
Один відвезли моїй мамі, один — тещі, ще один подарували родичам, а решту склали в льох, де вона й пролежала щасливо до весни. За всю зиму ми з'їли, дай Боже, кілограмів 10. На цьому наше городництво, можна сказати, завершилося.
Покінчивши з городництвом, ми вирішили перетворити землю на звичайний газон. Займалася цим дружина, а я лише час від часу допомагав у найважчих місцях. Мені здається — вона здійснила подвиг, перетворивши зарослий пустир на газон.
Ми насолоджувалися красою газону, коли раптом тут і там почали знаходити купки вигорнутої землі. Їх ставало дедалі більше. Кроти. Так, це були милі підземні хижаки. Шкоди, звісно, від них небагато, а от газон вони перерили добряче.
Що ми тільки не робили, як тільки не боролися! Закопували й затоптували нірки, натякаючи, що треба забиратися з нашої ділянки. Намагалися лити солярку, сподіваючись відлякати гидким запахом. Ставили якісь ультразвукові відлякувачі. Нічого не допомагало. Очевидно, у нас на ділянці водилися якісь особливо смачні черв'яки. Кроти водили підземні хороводи, справляли весілля й розмножувалися, а купок ставало дедалі більше.
Я вже почав придивлятися в інтернеті до конструкцій капканів, але зупиняло те, що це дуже вже жорстокий спосіб. Усі ці шипи та голки... жах.
Ми вже майже змирилися й погодилися, що кроти — такі ж господарі ділянки, як і ми, і доведеться їх терпіти, коли раптом проблема вирішилася сама собою.
Ми якраз почали зводити стіни нашого нового будинку, а стіни у нас бетонні. Бетон замішували самостійно — це потребувало досить великої кількості води. Не будеш же вмикати й вимикати насос для кожного відра, а тому насос працював цілий день, щодня виливаючи в канаву по 6 кубометрів води.
Так тривало досить довго. Щовихідних ми приїжджали й будували, будували, будували... А насос качав, качав і качав...
Одного разу дорогою додому дружина раптом запитала: — А ти помітив, що кроти з ділянки зникли? Я замислився і раптом зрозумів, що й справді зникли. Нові купки перестали з'являтися.
Вони дійсно пішли. Що ж їх прогнало? І я збагнув — Насос!
Ми користуємося недорогим вібраційним насосом. Під час роботи він гуде і вібрує так, що гул землею передається навіть у будинок. Таке басовите гудіння. Ми якось звикли й перестали його чути, а кротам це явно не сподобалося. І вони пішли. Зав'язали речі у вузлики, зібрали запас черв'яків у дорогу, взяли дітей за лапки й пішли.
Ось так випадково нам вдалося позбутися газонних ворогів за допомогою звичайного вібраційного насоса.
