І ми були впертими у своїх помилках кілька сезонів — доки не почали слухати поради добрих людей, зокрема агрономів.
І недарма — врожай почав тішити: ягоди смачні, соковиті, солодкі — і їх багато. І кущі потужні, з великим зеленим листям — теж тішили. Що ми робили не так:
Помилка №1. Пізнє висаджування
Під час осіннього висаджування (початок вересня, останні числа серпня) реалізується близько 30% потенційної врожайності — або й менше.
Чому? Не встигають закластися плодові бруньки, основа врожаю наступного року. А на рослину потрійне навантаження: і коріння утворювати, і листя на зиму ростити, і бруньки закладати.
Хоч як дивно це звучить, найкращий час для посадки — серпень. В окремих областях з не найбільш спекотним літом — навіть кінець липня (особливо якщо розсада міцна, із закритою кореневою системою або пересадка з великою грудкою землі).
Так, ймовірні невеликі втрати, і в ідеалі потрібне крапельне зрошення, "туман" — дуже важлива вологість для посадженої розсади, більше підживлень. Але загалом результат себе виправдовує.
До речі. Найкращий вус — червневий. Пізніші вуса дадуть розсаду менш продуктивну. Це складно, але у будь-якому разі купувати найпізнішу розсаду, яку дають останні розетки, — не варто.
Помилка №2. Квітконоси
А якщо так вийшло, і посадка пізня — навіть пізньої весни, краще не давати кущикам плодоносити. Ягід все одно символічна кількість, але плодоношення кущі виснажує. І не буде міцної кореневої, потужних розеток. І що важливо — знижується зимостійкість слабких кущів: узимку можливі втрати. Та й у спеку кущі чахнуть, сохнуть.
Помилка №3. Схема посадки
Занадто загущена посадка — спершу висаджували густіше, місце економили — та й дотримувалися "стандартних" схем — 25-30 см між кущами. А ось Альбі нашій відстань не сподобалася, а потужна Мальвіна з величезним кущем і зовсім сумна була. Навіть Чудо Світу без роду, без племені, з міцним кущем і довгими численними вусами не тішило.
Так, якщо немає рясних і, головне, правильних підживлень, крапельного поливу — економити на відстані не можна. І на міжряддях теж: це не лише скорочення площі живлення, не лише хвороби (та ж бура плямистість), вогкість після дощу, погане освітлення ягід, що достигають.
Відстань — це зручна наша робота, від підживлення, обрізки до збирання.
Коли висаджували за трирядною схемою (коли три ряди йдуть щільно один до одного, а потім широке міжряддя), здавалося, що так економимо агроволокно для укриття, мульчу (солому), та й кущики притіняють один одного у спеку.
Так, притіняють (момент особливо важливий на півдні — вони рятують один одного від спеки). Але ось працювати з такими широкими рядами у три смуги — складно. Особливо збирати — особливо, якщо це не кілька рядків, а набагато більше.
Помилка №4. Мульчування та укриття
Вкривати на зиму важливо і потрібно. Але не варто вкривати плівкою — це холодно, це не пропускає повітря, це випрівання. І навіть примерзле до поліетилену листя. Однією соломою чи іншою рослинною мульчею — у багатьох регіонах не порятунок, та й матеріал цей вологоємний. Ідеал для нас — агроволокно: два шари 30-ки — і полуниця задоволена, і ми. Важливо залишати "повітряну подушку" — не щільно вкривати: чим більше простору, тим полуниці тепліше.
А якщо вкривається навесні полуниця для раннього врожаю — важливо частково відкривати її, не порушуючи фотосинтез. І рясно підживлювати — не органікою, не азотом — вносити більше мікроелементів, включаючи залізо: можливий хлороз через нестачу світла.
А мульча — коли набридло розпушувати, полоти бур'яни, коли полив постійний став причиною засоленої кірки — познайомилися із соломою.
Це рятівниця полуниці: і земля як пух, і бур'яни відступили, і розпушувати не треба. І вологість зберігає, і від перегріву коріння захистить. Загалом, солома — розумниця.
Ось тільки розкладати її важливо після прогрівання ґрунту — інакше вона прогріванню перешкоджає. І після перших підживлень "під корінь": адже на ній частина затримується. Та й коріння має вглиб рости — інакше формується занадто поверхнева коренева система.
Помилка №5. "Перегодовування", схеми та підживлення
Спершу за традицією підживлювали органікою. Після "попалених" від гною кущиків відмовилися — хоч і норми внесення, концентрації були в межах розумного. Але не це головне: кущ же потужний росте — але розмір не впливає на кількість та якість ягід.
І якщо впливає — то не в кращий бік. Кажуть, полуниця "жирує" — надмірний ріст зеленої маси на шкоду плодоношенню.
Ні, органіка потрібна і дуже важлива — при заправці перед посадкою. І запасу має вистачити на 3 роки. Хіба що мульчувати можна перегноєм на бідному ґрунті — але восени, після закінчення сокоруху, щоб не перешкоджати полуниці занурюватися у фазу спокою, щоб не знижувати зимостійкість листя, надто соковитого, ніжного після внесення органіки (та азоту).
І про азотні добрива. Вони важливі та потрібні на початку вегетації.
Після цвітіння їх вносять у малій кількості — на початку зав'язування, під час плодоутворення частка азоту знижується до мінімуму, до 1/3-1/4 у співвідношенні з калієм, фосфором. А ось калійно-фосфорні добрива — у пріоритеті: вони відповідають за щільність, цукристість та розмір плодів.
І мікроелементи теж — це солодкий смак, соковитість, та й загалом розвиток куща. Важливі бор і цинк, магній, залізо, марганець — усі важливі та потрібні.
І саме повністю розкладена органіка і підживлює нашу полуницю — не свіжовнесена, яка несе переважно азот і вуглекислий газ (не кажучи вже про небажані моменти розкладання органіки).
Загалом — важливо розрахувати схему підживлень. Для всіх вона різна, але важливий сам принцип черговості внесення елементів живлення та їх пропорції, різні на різних фазах вегетації. Багато залежить від ґрунту, умов агротехніки, чутливості кожного сорту — є і такий момент.
Можна сказати, що це загальні фрази і жодної конкретики. Але підживлення — тема велика, а головне — не зовсім правильно шукати готові рішення — їх немає. Різний ґрунт, різні рослини — можна і треба шукати самі принципи підживлень, а ось підживлювати — лише ситуативно, орієнтуючись на свою полуницю, на свою землю. І на свій досвід. Ось такі головні наші помилки під час вирощування полуниці. Не всі — але основні.
