Важкий суглинок улітку застигає так, що в нього не встромити лопату. Перепріла тирса робить таку землю пухкою, повітропроникною та вологоємною. Але якщо просто висипати свіжу тирсу на грядку й перекопати, посадки почнуть чахнути.
Свіжа тирса в землі залишає рослини без живлення
Сама тирса азот із ґрунту не витягує, його забирають ґрунтові гриби та бактерії, які переробляють деревину. Для росту їм потрібен азот, у свіжій траві та листі його багато, а в чистому дереві майже немає. Тому мікроорганізми беруть доступний азот з навколишньої землі.
Коли свіжу тирсу перекопують із землею, вона стикається з ґрунтом усією поверхнею. Бактерії та гриби активно розмножуються на всю глибину грядки, і рослини потрапляють в умови азотного голодування.
Ця втрата азоту тимчасова, триває від кількох місяців до кількох років (що товщий шар закопаної тирси, то довше), а коли мікроорганізми перероблять деревину, азот повернеться в ґрунт.
Якщо свіжу тирсу вже закопали, а листя рослин зблідло й почало жовтіти, грядку достатньо підживити азотним добривом.
Коли тирса працює як мульча й куди її сипати
Насипана поверх землі тирса стикається з ґрунтом лише тонким шаром. Деревина перегниває повільніше, а азот витрачається тільки на самій межі землі та мульчі.
Таке укриття стримує бур’яни й береже вологу, але одним посадкам воно підходить, а іншим ні:
- Дорослі кущі, дерева, малина та ожина. Їхнє коріння глибоко, тому нестача азоту у верхньому шарі їм майже не шкодить.
- Доріжки між грядками. Шар тирси не дає пробиватися траві й тримає проходи чистими.
- Розсада, однорічні квіти, нещодавно посаджені рослини та овочі з дрібним корінням. Під них свіжу тирсу без азотного підживлення сипати не варто. Поверхневе коріння перебуває у верхніх 7-15 см ґрунту, звідки бактерії забирають азот, тому слабкі рослини почнуть голодувати.
Навколо рослин тирсу насипають шаром 2-3 см. Дрібна деревина з часом злежується в щільну кірку й починає відштовхувати воду, тому мульчу періодично розпушують або заздалегідь змішують зі стружкою. На схилах тирсу не використовують.
Якщо потрібно, щоб мульча на доріжках або під кущами пролежала якомога довше, просочувати її добривами не треба: з азотом дерево перегниє значно швидше.
Яку породу дерева обрати й як розпізнати небезпечну тирсу
Соснова, ялинова та модринова тирса підходить для саду так само, як березова чи кленова. Смоли й скипидар у звичайних кількостях не шкодять корінню та ґрунтовим мікробам, а їхні залишки руйнуються в землі за кілька тижнів. Ґрунт деревна мульча теж помітно не закислює, водночас хвойна тирса шаром 10-12 см чудово підходить для укриття лохини. Виняток щодо швидкості розкладання — дуб, кедр і кипарис: їхня деревина перегниває найповільніше й може потребувати додаткового азоту навіть на другий рік.
Справжню небезпеку несе закисла тирса будь-якої породи. У середині великих щільних куп без доступу повітря деревина пріє, чорніє й накопичує оцтову кислоту. Впізнати таку тирсу просто за запахом: якщо жменя темно-коричневої або чорної трухи різко б’є в ніс кислим, оцтовим духом, сипати її на ділянку не можна, вона пошкодить рослини.
Як підготувати тирсу для внесення в ґрунт
Щоб без шкоди закопати тирсу в грядку, її потрібно попередньо наситити азотом або перекомпостувати. Щоб розпушити землю, під перекопування вносять від 2 до 5 відер підготовленої тирси на квадратний метр, на легких піщаних ґрунтах менше, на важких глинистих — більше.
- Як просочити тирсу добривами. На кожне десятилітрове відро тирси беруть 30 г сечовини (це 2,5-3 рівні столові ложки) чи 70 г сульфату амонію. Також корисно додати 20 г суперфосфату, 10 г хлористого калію та 120-150 г меленої крейди. Азотне добриво розчиняють у воді й рівномірно змочують цим розчином тирсу.
Аміачну селітру змішувати з тирсою не можна — така маса може самозайнятися.
- Як компостувати з органікою. Тирсу складають у купу впереміш із гноєм, пташиним послідом, травою або поливають гноївкою. Кінську підстилку з тирси теж краще спочатку відправити в компост, у свіжому вигляді вона може забрати в грядок азот, як і чиста тирса.
Зберігати й компостувати тирсу потрібно відкрито, без щільної плівки. Дощі промивають деревину, а приплив повітря не дає середині купи закиснути. Сам по собі вік тирси нічого не гарантує, у незайманій злежаній горі вона майже не перепріває і за п’ятнадцять років. Щоб компост дозрів швидше, купу тримають вологою й періодично перелопачують.
Готова до внесення тирса змінює вигляд: маса осідає, остигає, темніє, розсипається в руках і пахне лісовою землею, а окремі деревні крупинки в ній уже не розрізнити.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!