***
Грузин чіпляється в поїзді:
— Дивчіно, а дивчіно…
Та мовчить.
— Дивчіно, ви чому мовчіте?
— Хочу й мовчу!
— Вах, вах, вах! Хоче й мовчить!
***
Відповідає Марійка: — Я люблю троянди. Вони так гарно пахнуть!
Відповідає Петрик: — Я люблю георгіни. Вони такі високі, що можна в піжмурки грати!
Відповідає Вовочка: — А я люблю гладіолуси. Завдяки ним, я роблю те, чого мені не дозволяють батьки . Вони мають такі зручні глибокі квіти і я в них…
Тут учителька не витримує й кричить: — Вовочко! Геть із класу!
Вовочка слухняно йде, але біля самих дверей обертається й каже: — Не знаю, що ви подумали, але я в них недопалки ховаю.
***
Уже з'явились телефони, вбудовувані у вухо, телевізори, вбудовувані в око. Провадяться розробки нових унітазів.
***
Вирішили синоптиків розстрілювати за те, що жоден їхній прогноз не справджується. Привели на площу. Народ виявляє цілковите схвалення. Барабанний дріб. І раптом чоловік із натовпу кричить:
— Стривайте! Не слід їх розстрілювати! Ними ще можна скористатись!
Головний суддя (з сумнівом):
— Ви гадаєте? Що ж ви пропонуєте?
— Повішаймо їх! Нехай хоч напрямок вітру показують!
***
Перша шлюбна ніч. Молоді лежать у ліжку; свічки, романтика, краса. Вона:
— Любий, ти знаєш, а я ще незаймана й про це… як його… секс нічого не знаю. Розкажи мені, як це?
Чоловік, збуджений таким питанням:
— Звичайно, ластівко моя! Ось, дивись: те, що в тебе поміж ніг — це наче тюрма , а що у мене — це як в'язень. Тепер беремо й саджаємо його в тюрму, ось так…
Так минув перший раз, молодий упав на подушку, задоволений, відпочиває, молода вся в запалі:
— Милий… а мені здається, що в'язень втік із тюрми.
— Та невже? Тоді слід його знову посадити.
Знову, тепер уже в инших позах… Після чергового разу втомлений чоловік падає на подушку, важко дихаючи… раптом чує:
— Милий, милий! Може, мені тільки видається, але в'язень знову втік!
Чоловік нервово:
— Ні, ну так йому ж не повічне дали!
***
