Служба безпеки України викрила групу, яка вербувала донорів і переправляла їх в клініки Азії для трансплантацій. Тільки за останніх два роки через руки чорних трансплантологів пройшли 25 осіб. Йдеться про проблему, яка ось вже багато років зачіпає Україну, але не отримує дозволу.
Чому українці погоджуються продавати свої нирки, можуть вони розраховувати на велику винагороду за шкоду для здоров'я?
Європейці шукають європейців
Згідно з інформацією СБУ, за підозрою в порушенні порядку трансплантації заарештовані чотири людини - троє українців і один громадянин східної країни.
- Це звичайний ланцюжок зв'язків, - каже підполковник у відставці Ігор К., колишній оперативник МВС, який працював з подібними справами. - Українці знаходили донорів, оформляли необхідні папери, а іноземець підшукував реципієнтів за кордоном і зводив всі дані.
На думку нашого співрозмовника, вербувальники донорів так чи інакше повинні бути причетні до медицини, щоб організувати первинне обстеження донора.
- За кордоном проводять свої обстеження, але в клініку людина має прибути з підтвердженням, що він здоровий і придатний до донорства. Як правило, аналізи проводяться в приватних лабораторіях, де не особливо запитують, навіщо вони потрібні. У країнах, де розвинена трансплантологія, навіть азіатських, потрібно підтвердження, що донор є родичем реципієнта, нехай не на першій лінії, але хоча б по другій. Такі липові документи легалізуються через посольство. У зарубіжних клініках вони не перевіряються.
Крім того, в Азії і деяких країнах Європи, Туреччини наприклад, "процвітають" нелегальні операції, де на формальності з спорідненістю закривають очі.
В Індії, Пакистані, Туреччині, Сінгапурі пересадка нирки і печінки коштує в два, три рази дешевше, ніж у Німеччині чи Ізраїлі. Люди, у яких стоїть питання життя і смерті, готові використати свій шанс навіть з часткою ризику.
- Один час було модно їхати за трансплантантами в Індію і Пакистан. Але пересаджені від тамтешніх жителів органи часто і швидко відділялися, тому європейці воліють шукати донорів серед своїх, - розповів нам один з лікарів, який має відношення до трансплантології.
Рай для шахраїв
Україну не раз називали країною, яка лідирує на ринку поставок матеріалу для чорної трансплантології. У цьому ж списку Росія, Молдова, Румунія, жителі бідних провінцій Балтії. Ввівши у пошуковик слова "продам нирку", без труда знайшла тематичний розділ на одному з сайтів. Тільки за кінець вересня - початок жовтня 2015-го там виявилося 15 оголошень з різних міст України, зокрема Києва, Харкова, Одеси. Крім адреси електронної пошти люди залишають свої телефони.
- Розумієте, я з тещею живу, - ділиться бідою Олексій з Дніпропетровської області. - Будуємо своє житло, влізли у великі борги. Читав, що з однією ниркою людина може жити, а в такій тісноті, як ми вже не можемо.
27-річний батько сімейства каже, що розраховує виручити за нирку 80 тисяч доларів, кілька речень, що вже надійшли, але здалися підозрілими. А він обіцяв дружині, що зв'яжеться тільки з солідними людьми, щоб залишитися здоровим.
24-річна Анна зі Львова розповіла, що дала оголошення з бажання допомогти мамі, якій потрібна операція на серці. Але вже хоче зняти його з сайту.
- Насправді На цьому терені крутиться дуже багато шахраїв, - підтверджує припущення Ігор К. - Людині обіцяють, що все буде виглядати законно, просять 300-400 доларів на оформлення документів і зникають. Ми багато разів намагалися смикати за такі ниточки, але вони вели в нікуди.
За нирку українці просять від 30 тис. євро мінімум до 150 тис. дол. максимум. Мінімальна ціна рекламується в інтернеті як середня вартість операції в клініках Турції або Сінгапуру.
- Зрозуміло, що ціна за нирку не може дорівнювати ціні операції. А "клієнта" ще потрібно переправити за кордон, містити до клініці, забезпечити медикаментами, - розповідає колишній оперативник. - Реально донори отримують на руки від 10 до 20 тис. дол. у кращому випадку. Тому "матеріал" шукають не у великих містах і не стільки по інтернету, скільки в бідних селах. В основному в західних регіонах України. Вважається, що там більше віруючих, а тому непитущих людей.
До РЕЧІ
Легально органами ніде не торгують
В Україні не раз порушувалося питання про те, щоб дозволити добровільне донорство. Головний трансплантолог українського Моз Олександр Никоненко говорить, що це неможливо.
- Під добровільним донорством мається на увазі продаж частини свого тіла. Жодна цивілізована держава не йде і не піде по шляху легалізації торгівлі органами, - каже професор. - У різних країнах існують різні програми. В Ірані, наприклад, державна для підтримки донорів. В Америці є національні донори, які допомагають людям з альтруїстичних міркувань. В рамках таких програм працюють спеціальні комісії, юристи, психологи. Але продавати органи заборонено скрізь.
За словами головного трансплантолога, проблема чорного ринку донорства впирається суто соціальні причини, а тому ні спеціальним законом, ні медициною її не вирішити.
Але законодавче поле у нас теж недосконале. У першу чергу це стосується посмертного донорства, на яке потрібен дозвіл родичів померлого. А вони такого часто не дають, в землю йде те, що могло врятувати життя іншій людині.
Нещодавно в Раді був зареєстрований законопроект, який міг би врятувати багатьох хворих - мова йде про те, що кожен з нас, якщо не написав за життя відмову, може вважатися донором.
- Цей документ теж вимагає бесіди з рідними померлого і не вирішує всіх проблем, але все ж може зняти певну напругу, - говорить професор Олександр Никоненко.
До речі, людина, яка погодилася продати свою нирку за незаконною схемою, теж повинен нести відповідальність перед законом. Але зазвичай донори йдуть на співпрацю зі слідством і отримують статус потерпілих від обману.
