І Люся, отримавши 14 тисяч доларів, поїхала до тітки в Дніпропетровськ, тільки б все забути. А через кілька місяців колишній чоловік загинув в зоні АТО.
Життя тим часом текло своєю чергою. Людмила дала оголошення на сайти знайомств. Сходивши на кілька зустрічей, що вже було вирішила: не її варіант. Як раптом її запросив на побачення лікар-анестезіолог Григорій. Він писав, що розлучений, колишня дружина і син живуть в Америці. І - який збіг! - мріє про нове одруження і маленькій дочці.
"А тут ми поставимо дитяче ліжечко"
...З синього джипа вийшов чоловік років сорока зі шрамом на обличчі. Вони поїхали в кафе. Григорій сказав, що раніше у нього була своя медична клініка, але справи прийшли в занепад, і він влаштувався у військовий госпіталь рядовим анестезіологом.
- Я запитала, чи не воював він сам, - розповідає Людмила. - Він відповів: "Я був там. Рятував поранених. Доводилося стріляти самому. Був поранений. Не можу про це згадувати. Розкажи краще про себе". Він узяв мої долоні в свої руки, ми випили по ковтку червоного вина, і всі мої внутрішні перепони впали. Я виклала все: і про свою самотність у чужому місті, і про те, як колишній чоловік розбив моє серце своєю зрадою, але при розлученні грошима не обділив. А потім загинув: підірвався на міні. І про те, як хочу народити дитину. Коли ми сіли в машину, Гриша видихнув: "Я чекав цієї зустрічі все життя...".
А через тиждень він привіз мене до себе додому.
- Тут у нас буде дитяча, - показав на маленьку затишну кімнатку. - А тут ми поставимо дитяче ліжечко.
Просив гроші на поранених солдатів
- Золотко, уявляєш, до нас в клініку привезли пораненого, - сказав якось мій анестезіолог. - Він дуже важкий. Волонтери що зібрали, але цього мало... Потрібно дуже багато дорогих ліків. Вже наші лікарі і медсестри стали скидатися. Помре адже пацан...
Я дістала з гаманця триста гривень і віддала на лікування бійця.
- У нас є пацієнт, що лікування вже закінчив, а їхати йому нікуди, - сказав в наступний раз Григорій. - Він сирота. Наші лікарі та волонтери скидаються, щоб купити йому хатку-розвалюху за 10 тисяч гривень на селі.
Я дістала з "заначки" 50 доларів. Незабаром з'явився інший хворий, якому "після лікування не було за що їхати додому". Я передала гроші і цій людині.
Коли він в черговий раз повідомив, що одному з бійців треба купити ноутбук і волонтери збирають гроші, я сказала: "Давай сама завтра зайду до цього пораненому в госпіталь і подарую свій старий планшет. Заодно і в госпіталі твоєму побуваю".
Наступного дня Гриша подзвонив мені на роботу і сказав: "Ти уявляєш, вже виписали того пораненого".
Завжди намагався поїсти у мене вдома
Як тільки у мене в голові починала ворушитися якась підозра, Гриша починав діяти. Знайомив мене з мамою, отвезя до неї додому: "Мамо, це Людочка! І я на ній коли-небудь одружуся". Досі не знаю: це була справжня мама або підсадна качка. Возив на дачу і водив по добротному цегляному будинку на великій земельній ділянці. Вів по телефону переговори про продаж мільйона тонн цементу.
- Кошеня, я ж без діла не сиджу, працюю на наше майбутнє, - запевняв він. - Намагаюся розвивати будівельний бізнес крім роботи в клініці...
Григорій навіть взяв мене з собою на переговори в якийсь шикарний офіс. Правда, залишив у вестибюлі, а сам прийшов через сорок хвилин, сказавши, що умови угоди його не влаштували.
- Вас нічого не бентежило?
- Те, що ми не виходили в світ. Гриша завжди намагався поїсти у мене вдома, на квартирі, яку я знімала. А коли ми заїжджали в супермаркет за продуктами, купував до столу... пакет пряників або кілограм яблук. Не більше. Пояснював, що зараз з грошима не дуже: всі кошти вкладає в будівельний бізнес, але закінчить виплачувати якийсь кредит через два місяці, і тоді ми заживемо.
Лікар, який воював в зоні АТО, за визначенням був для мене поза всяких підозр. Він же герой! До того ж у нього були свої активи: квартира, джип вартістю не менше 70 тисяч доларів, дача. "Навіть якщо він і не віддасть гроші, все одно ми вже майже сім'я", - думала я.
Тридцять п'ять жіночих імен в телефоні
- Гриша попросив у мене триста доларів на ремонт машини, - продовжує Людмила. - Я сказала: "У мене валюти немає. Треба їхати за грошима в Кривий Ріг". Моя мама зберігала долари, які ми збирали з колишнім чоловіком на дім. Вирішивши, що я "зажала" фінанси, він мовчки одягнувся і поїхав.
Я давай йому надзвонювати: "Гришенька, ти що, образився? Мені для тебе нічого не шкода! Приїжджай ввечері до мене". О пів на дванадцяту ночі улюблений подзвонив і сказав, що виїжджає. Але не з'явився ні через годину, ні через дві, ні через чотири. Всі його телефони були поза зоною.
Я обдзвонила всі відділення міліції, пости ДАІ, морги, лікарні, станції швидкої допомоги. Його ніде не було. Я молилася: "Господи, я на все згодна, я все прощу, я все зроблю, тільки б він був живий!". О п'ятій ранку пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв Гриць. Я розридалася: "Де ти був?" - "Машина в дорозі зламалася. Всю ніч її ремонтував". - "Навіщо ж ти відключив телефон?" Він засміявся: "Хотів перевірити, чи ти любиш мене...".
- Він явно маніпулював вами.
- Саме так! Я дико боялася його втратити. І я все прощала.
Валютні запаси потихеньку танули. Я чекала, що мій анестезіолог запропонує мені руку і серце, доки не залізла в його телефон, який він намагався з рук не випускати. Гриша спав у мене на знімній квартирі після чергування, а я дивилася на список жіночих імен в його телефоні, і моє серце шалено калатало. Ірка-гінеколог, Марина-дизайнер, Ленка-рибний магазин, Стася-директор, Анжела-банк, Оля-податкова... Я нарахувала тридцять п'ять жіночих імен. Була там і я - Люська-гпд. Крім приватного викладання англійської, я підробляла в школі, на групі продовженого дня. У телефоні висіли нестерті повідомлення "Ленке-рибний магазин": "Богиня, чекай, люблю, їду" і "Оле-податкової": "Цілую твої ніжки".
Я вийшла на вулицю і подзвонила в Дніпропетровський військовий госпіталь. Лікар-анестезіолог з таким ім'ям і прізвищем там... не працював: ні зараз, ні коли-небудь взагалі. Подзвонила своїм знайомим в Кривий Ріг і попросила пробити номери машини Григорія по базі. Власником авто виявився не він...
Мене трусило. Я набрала номер Григорія і висловила все, що про нього думала. Гриць кинув трубку. Коли я приїхала до себе додому, його вже не було. Я була розчавлена. Сподівалася на диво. Чекала його дзвінків, якихось виразних пояснень. Подзвонила йому додому, попросила про зустріч.
- Ти мене образила своїми підозрами! Не дзвони сюди більше.
Прочекавши кілька днів, поїхала до нього додому. Бабусі сказали, що Григорій Іванович з'їхав з квартири. А через три дні я дізналася, що вагітна від афериста, якого пригріла у себе на грудях. В міліцію я не пішла. Що тут доведеш? Гроші давала добровільно, ніяких розписок про позику немає.
Шлюбний аферист залишився винен Людмилі сім з половиною тисяч доларів. Ці гроші він витягнув зі своєї жертви за півроку.
В грудні 2015-го вона народила свого первістка. У 38 років.
- А з чоловіком 18 років не могла завагітніти! - каже жінка, хитаючи малюка в колясці. - Я народила від шлюбного афериста. Доля! Грошей мені не шкода. Напевно, це плата за дитину. Часто думаю про Гришу: "Може, він і хотів до мене повернутися, все пояснити, але щось сталося". Пробачила б його.
- Та ви що! Так ви любите його ще, напевно?
- Люблю. І нічого з собою вдіяти не можу.
КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ
Лікар-психотерапевт, кандидат медичних наук Сергій ВИШНИЧЕНКО: Зв'язок між катом і жертвою" дуже сильний
- Шлюбні аферисти чуйно реагують на жіночі запити. Якщо раніше в моді були капітан далекого плавання, "справжній полковник", працівник СБУ, який виконує спецзавдання, бізнесмен, який "сидить на металі", то зараз на перший план вийшли "кіборги", сверхмужчини, бійці або медпрацівники, які брали участь у бойових діях. Шахраї спекулюють на самому святому: почуття патріотизму та жіночої жалості.
Випадок з лжеврачом нагадав фільм "Нічний портьє", коли ув'язнена, яку бив і гвалтував у концтаборі есесівець, через багато років, будучи щасливою сімейною жінкою і зустрівшись в готелі зі своїм мучителем, кидає чоловіка в номері і йде до есесівця: настільки сильний травматичний зв'язок, який колись виник між катом і жертвою". Так і в цьому випадку: Під впливом сильного шоку, фізичного або психічного насильства (а психіка Людмили постійно піддавалася випробуванням), жертви починають співчувати своїм кривдникам і навіть... шукати їм виправдання.
Судячи з усього, Людмила досі знаходиться в залежності від об'єкта прихильності. Тут потрібні або місяці психотерапії, або героїня повинна сама усвідомити: "Мене жорстоко обдурили". Прийняти цю правду, відпустити ілюзії і звільнити своє серце для зустрічі з гідним її чоловіком.
