Близько 7 годин ранку 20 липня вибухнула машина, в якій їхав відомий журналіст Павло Шеремет.
Шеремет виїхав з дому і проїхав кілька десятків метрів, потім пролунав вибух.
У МАШИНІ МОГЛА БУТИ БОМБА
За попередньою версією, причиною вибуху автомобіля , за кермом якого перебував журналіст Павло Шеремет, був вибуховий пристрій. Про це в ході спілкування з журналістами сказав речник МВС Артем Шевченко.
ВБИВСТВО?
Вибух машини і загибель Павла Шеремета попередньо кваліфіковано як вбивство .
- З місця подій повідомили, що смерть Павла Шеремета. Це вбивство, - написав на своїй сторінці у "Фейсбуці" генпрокурор Юрій Луценко. – Зроблю все, що можу, щоб разом з колегами розкрити злочин.
Загиблий журналіст останні п'ять років жив у Києві, працював в "Українській правді" і був ведучим на радіо "Вести". Сьогодні о 8.00 він повинен був вийти в ефір авторської передачі "Ранок Павла Шеремета" на радіо "Вести".
Павло Шеремет народився 28 листопада 1971 року в Мінську.
Після закінчення середньої школи вступив на історичний факультет Білоруського державного університету. Закінчивши три курси, пішов з цього вузу і вступив на факультет міжнародних економічних відносин Білоруського економічного університету (дипломна робота - «Офшорний бізнес»).
Прийшов на телебачення з банківської справи - до 1992 року працював у відділі валютних операцій одного з банків, пізніше - консультантом економічних програм Білоруського телебачення. Незабаром став ведучим щотижневої аналітичної програми "Проспект" Білоруського ТБ.
У 1996 році працював головним редактором "Білоруської ділової газети". У тому ж році був призначений завідувачем білоруським бюро Громадського російського телебачення (. Сокр ОРТ, нині - "Перший канал") та власним кореспондентом ОРТ по білорусі.
Зарекомендував себе як противник режиму президента Олександра Лукашенко Білорусі. У липні 1997 року, під час зйомки репортажу про ситуацію на білорусько-литовському кордоні, був заарештований співробітниками силових структур Білорусі за звинуваченням в незаконному перетині державного кордону, в отриманні грошей від закордонних спецслужб і в незаконній журналістської діяльності. Був засуджений до двох років позбавлення волі умовно і до одного року іспитового строку, провівши у в'язниці в цілому три місяці.
У 1998 році Шеремет почав працювати спеціальним кореспондентом програм "Новини" та "Час" дирекції інформаційних програм ОРТ, а в січні 1999 року обійняв посаду шеф-редактора російської і зарубіжної кореспондентської мережі дирекції інформаційних програм ОРТ. Був ведучим щотижневої аналітичної програми "Час".
У 2000 році Шеремет пішов з новинних програм і продовжив працювати на "Первом канале" вже як автор документальних фільмів і спеціальних проектів в рамках інформаційних програм. Остаточно покинув телеканал в 2008 році.
З 2009 року був редактором відділу політики і суспільства в журналі "Огонек".
У 2011 році Шеремет недовго був ведучим передачі "Вирок" на телеканалі РЕН ТВ.
З 2012 року веде блог журналіста в інтернет-газеті "Українська правда".
У 2012 році був створений сайт науково-популярного історичного інтернет-видання "Історична правда", творцем якого був Павло Шеремет.
З вересня 2013 по 2014 рік працював ведучим програми "? Так Прав!" на Громадському телебаченні Росії. Після цього почав співпрацю з виданням "Українська правда", в подальшому став її виконавчим директором.
Учасник конгресу "Україна - Росія: діалог", що пройшов 24-25 Апреля 2014 року в Києві.
У червні 2015 року запустив авторський проект "Діалоги" на українському телеканалі 24. З вересня 2015 року по квітень 2016 року року- ВЕДУЧИЙ на українському "Радіо" Вести.
Був автором документальних фільмів "Дике полювання" і "Дике полювання - 2", "Осетрова війна", "Чеченський щоденник", "1991 - Останній рік імперії", "Остання висота генерала Лебедя", ". Страта Саддама Війна без переможця», "Єгор Гайдар. Generation П", ювілейного фільму про колишнього президента СРСР Михайла Горбачова, фільму, присвяченого 60-річчю початку блокади Ленінграда, документальної стрічки про російському ринку антикваріату і ряду інших. Автор сценарію фільму "СНІД: Смерть з відкритою датою".
Є одним з авторів книги "Випадковий президент", присвяченої режиму президента Білорусі О. Лукашенко (у співавторстві зі Світланою Калінкіною). У 2005 році написав книгу "Пітерські таємниці Володимира Яковлєва" про нових російських політиках з Санкт-Петербурга. У 2009 році вийшла його книга про Саакашвілі, про шестиденній війні в серпні 2008 року, про російсько-грузинських відносинах "Саакашвілі \ Грузія. Загиблі мрії".
2009 Навесні року опублікував навчальний посібник для журналістів "ТВ. Між ілюзією і правдою життя". Регулярно проводив майстер-класи для молодих, регіональних журналістів.
Створив незалежний громадсько-політичний новинний сайт "Білоруський партизан", який є одним з найбільш відвідуваних інтернет-ресурсів в Білорусі.
В кінці грудня 1999 року відсторонений від обов'язків генеральний прокурор Юрій Скуратов заявив, що подав до суду позов про захист честі і гідності до Павлу Шеремету. Підставою для позову стала заява Шеремета про те, що Скуратов має будинок в Орловській області.
У 1998 році отримав премію Міжнародного комітету захисту журналістів за внесок в розвиток свободи слова, був номінантом премії ТЕФІ як "кращий репортер" 1999 року і фіналістом ТЕФІ в 2001 році в номінації "журналістське розслідування" за фільм "Дике полювання", в 2003 році - в номінації "публіцистична програма" за документальний фільм "Раб і його жінки". У 2002 році став лауреатом премії ОБСЄ за демократію і за захист прав людини в галузі журналістики.
У нього залишилася дружина Наталя і двоє дітей - син Микола та донька Єлизавета.
