Минає час. Зима у нашім краю.
Ще вчора, була осінь золота…
Мале дівча, Святому Миколаю,
на білім аркуші дописує листа.
– Мені не треба іграшок багато,
книжок, малюнків, чи солодких страв.
Ти поверни мені живого тата,
бабуся кажуть – Ангелом він став!
А я тобі так вірю, Миколаю,
молитвою горнуся. І в думках,
ось, рано-вранці двері відкриваю,
тато прийшов, з ялинкою в руках.
Мене обійме дужими руками,
теплом зігріє батьківським своїм.
Назавжди сльози висохнуть у мами,
і сміхом знов наповниться наш дім…
Ми будем Миколая величати
за зустріч, що найкраща із подій.
І сміючись, візьмуся розказати:
– Я знала! Знала! Татко мій живий!…
Маленький аркуш повен сподівання,
летів по світу, на семи вітрах.
Дівча заснуло, тихим сном чекання,
до татуся тулилося в думках…
Соломія Українець
