Наука щоразу стикається з фактами про феномени, які виходять за межі наших уявлень про людську природу та її кордони.

Здавалося б, що науковий прогрес в області фізіології та особливостей функціонування психіки людини і меж її можливостей просунувся так далеко, що вже нічим здивувати, однак це не так, інформує Ukr.Media.

Наука щоразу стикається з фактами про феномени, які виходять за межі наших уявлень про людську природу та її кордони і свідчать на користь недостатньої вивченості наших ресурсів.

Про такий, можна сказати метафізичній волі до життя свідчить історія маленького єврейського хлопчика родом з Франції - Моше Бенкеті, вся сім'я якого у складі мами, його молодшого брата і сестри під час другої світової війни, в 1942-му році опинилася в полоні у фашистських загарбників. Пробувши в ув'язненні 2 роки – з дев'яти до одинадцяти років, він був етапований в концтаборі Берген-Бельзен. З цього моменту він втратив слід своєї матері, яка потрапила в Освенцим.

Можливо ми нічого б і не знали про Моше і трагедії, що сталася з його родиною, якби не феноменальна воля до життя, яка і врятувала маленького героя. Неможливо без сліз слухати трагічну розповідь про те, як його, раз за разом відправляли в газову камеру на вірну смерть.

Відчуваючи неймовірні муки не тільки від смертоносного газу, але і бачачи, як поруч з ним в агонії вмирають ні в чому не винні люди він усі свої сили зосередив на бажанні вижити в цьому пеклі, щоб розповісти людям, що таке робити не можна. Неймовірно, але Бенкеті шість разів(!) вдалося вижити в газовій камері. Він вижив побувавши в самому справжньому пеклі, але спогади про цю жахливу трагедію, яку йому дивом вдалося пережити назавжди вкарбувалися в його пам'ять і досі приходять до нього з нічними кошмарами.

У своєму посланні до світової громадськості Моше Бенкеті декларує, що такого не повинно повторитися і світ не повинен давати свою мовчазну згоду на подібні звірства. Ось його слова: «Ніхто не сказав німцям, що всього цього робити не можна — у них була мовчазна згода світу».