Міністр охорони здоров'я Олег Мусій розповів про боротьбу з корупційним драконом і світле майбутнє української медицини
Інтерв'ю з Олегом Мусієм почалося ближче до 9 вечора. Співробітники говорять, що з роботи він йде не раніше одинадцятої. В суботу та неділю теж на місці. Боротьба з корупційним монстром, давно уподобане МОЗ, вимагає часу.
Як оцінюєте стан, в якому вам дісталося міністерство? Пацієнт швидше живий, ніж мертвий, чи навпаки?
Поганий стан, точніше - жахливий. Ми отримали не Міністерство охорони здоров'я, а відомство тендерних торгів і розкрадання бюджету. Корупція і вкорінена в суспільстві думка, що лікар сам себе прогодує, відсунули кудись на задвірки медичну складову.
Лікування встигли призначити? Є позитивна динаміка?
Прогрес у руйнуванні корупційних схем вже є. Приміром, був звільнений заступник міністра керівника апарату Роман Богачев. Це один з найбільш одіозних чиновників. Він очолював тендерний комітет, і на ньому замикалися всі закупівельні схеми. По суті, Богачев був касиром від Сім'ї в міністерстві. Зараз він в телефонному режимі все ще намагається управляти своїми людьми в міністерстві. Але найближчим часом це припиниться. Другий стовп, на якому трималася стара система, - Віталій Москаленко, ректор Національного медичного університету ім. Богомольця. Контракт з ним було розірвано. Сподіваюся, з цього моменту ми повернемося до того, що втратили. Лікар повинен виходити з медуніверситету не лише з дипломом, але і з професійними навичками.
Одна з найбільш корупційних сфер - закупівля вакцин. Є розуміння, якою має бути державна політика щодо вакцинації?
Загальний рівень вакцинації в Україні за останні 10 років знизився до 50%. В першу чергу нам потрібно забезпечити прозорість і регулярність закупівель якісних вакцин.
Що маємо зараз?
У цьому році, наприклад, можуть виникнути проблеми з вакциною проти туберкульозу (БЦЖ). У 2013 році набула чинності вимога Держлікслужби про надання сертифіката GMP при ввезенні імпортних ліків на територію України. Сама вакцина БЦЖ є, але вона знаходиться на карантині. Іншу ж вакцину необхідно закупити, пройшовши всі тендерні процедури. А це 4-5 місяців. Така політика призвела до чергового зриву графіка щеплень. Правильніше було б забезпечити ринок альтернативою і тільки потім міняти правила гри.
Якими, на вашу думку, вони повинні бути?
Потрібні довгострокові контракти з виробниками, особливо якщо мова йде про вакцини. Краще на 3-5 років, а не на рік, як зараз. Це гарантувало б регулярність поставок, знизило ціни на 20% і убезпечило б від зриву календаря щеплень. Ну подивимося, як буде працювати новий закон про держзакупівлі.
Що принципово нового в процедурі?
Те, що не треба буде платити відкати.
Але в системі все ще залишаються «старі» люди.
Система не вмирає одразу. Керівники Держлікслужби Олексій Соловйов і його заступник Інна Демченко - схемотворці в системі дозволів і контролю над оборотом медикаментів - продовжують керувати відомством (в кінці квітня Олексій Соловйов був звільнений за власним бажанням. 20 працівників міністерства знаходяться на лікарняному, причому деякі вже півтора місяці. І їх неможливо звільнити.
Що ви маєте намір зробити?
У міністерстві і в Держлікслужбі проводять перевірки СБУ, Генпрокуратура та МВС. Відкрито багато кримінальних справ. Головне, щоб суспільство змусило владу довести справи до суду. Думаю, про результати перевірок можна буде говорити публічно вже через місяць-півтора. Якщо, звичайно, дракон не відродиться. Основне завдання після очищення лав - зміна системи.
Що потрібно міняти вже сьогодні?
Одна з перших завдань пов'язана зі зміною системи управління в охороні здоров'я, яка на 95% монополізована державою. Медустанови і фармпідприємства самі повинні визначати, як функціонувати на ринку.
Наведіть конкретні приклади такої демонополізації.
Медустанови - бюджетні організації. Бюджет розраховується виходячи з кількості ліжок. Скільки ліжко-місць, стільки грошей отримує лікарня. Але це нонсенс. Мед-установа повинна мати статус некомерційного неприбуткового підприємства. І тоді його керівник зможе розпоряджатися ресурсами. Це дасть можливість перейти на контрактні відносини з лікарями і платити спеціалісту ту зарплату, якої він гідний. Ми підемо від зрівняння системи оплати праці. Вона-то і призводить до лікарського хабарництва.
Але така система потребує інших фінансових взаємовідносин між медустановою, пацієнтом і державою.
Вони повинні відбуватися через обов'язкове медичне страхування та бюджетне фінансування незахищених категорій населення. Витрати на охорону здоров'я зараз становлять 3,5% ВВП. Ці гроші залишаться в системі. Плюс стільки ж принесе обов'язкове медичне страхування. 7% від зарплати на здоров'я, що кожна людина свідомо буде відраховувати не в засіки батьківщини, а у фонд, що забезпечує оплату конкретних медичних послуг.
Медичне страхування ми розвиваємо з 1992 року і без особливих успіхів.
Не виходить з однієї причини. Розмір фонду медичного страхування - 50 млрд грн. Уявіть, який це ласий шматок. Виникає питання: а хто буде керувати їм? І ось тут починається найцікавіше. Приватні страхові компанії думають: чому не ми? Міністерство соцполітики теж хоче поборотися за гроші і робить все, щоб цей фонд був при міністерстві. Є ще медики, які не проти очолити процес. Кулуарна боротьба трьох угруповань - головна причина відсутності в Україні медичного страхування.
Сімейний доктор
Витрати на охорону здоров'я в цьому році урізані. Як це відіб'ється на системі охорони здоров'я?
В цьому році буде важко. Але ми сподіваємося, що знищення корупційних схем закупівлі дасть можливість заощадити 30-40% бюджету. Дерегуляція та спрощення дозвільних процедур теж зменшить корупцію.
Зараз дуже важливо раціонально розподіляти ресурси. Але деякі можливості для нас просто заблоковані. Візьмемо, наприклад, закон про заборону на закриття та реорганізацію медустанов. У Києві 2000 ліжко-місць пустують. Але бюджет розрахований на них, і ми за фактом фінансуємо повітря. А цей закон забороняє нам перепрофілювати порожні ліжка.
Ідея закриття лікарень не сприймається суспільством.
Ніхто не знає, що до чого, тому й чинять опір. Люди виходять на вулицю і кажуть: залиште нам цю лікарню, тому що наші бабусі, коли їм погано, лягають туди. Але при цьому ніхто не говорить, скільки потрібно грошей на утримання лікарні та ліжка для бабусі, яка буде приймати одну-дві таблетки. Ніхто не говорить, що кожному доведеться платити за це по 10 грн в день. А може, краще звертатися до сімейного лікаря і платити йому по 2 грн? Він буде приходити до бабусі додому і надавати необхідну їй допомогу. Ми звикли з будь-якими проблемами звертатися відразу до вузькопрофільних спеціалістів. Але в світовій практиці у 80% випадків надання медичних послуг закінчується на сімейному лікареві. Сімейна медицина має стати пріоритетом і в Україні.
Тобто кількість педіатрів, травматологів, отоларингологів і т. д. буде скорочуватися?
Безумовно. Їх функції багато в чому візьме на себе сімейний лікар. До речі, разом із зарплатою. Наприклад, у Дніпровському районі Києва, де в пілотному режимі відкрилися амбулаторії, зарплата сімейних лікарів зросла втричі порівняно з зарплатою звичайного дільничного лікаря.
Створені амбулаторії сімейної медицини поки викликають питання.
Згоден. Головне завдання - знайти сімейних лікарів. І ось з кадрами у нас дійсно проблема. Сімейний лікар повинен після 6 років навчання пройти 2-3 роки інтернатури. Що відбувається сьогодні? Щорічно медичні університети випускають близько 3 тис. таких фахівців. Це мізер. Де взяти інших? Вирішили їх перенавчати з педіатрів, дільничних терапевтів і т. д. Перенавчання триває всього 4 місяці. За цей час неможливо освоїти спеціальність. Але це розв'язувана проблема.
Скільки потрібно часу на те, щоб нова система охорони здоров'я запрацювала?
Реально близько 3-5 років. За умови, що буде політична воля і ідеологи реформування стануть займатися реформою, а корупціонери і стара система їх не «з'їдять».
