Турбота, підтримка, бажання тільки кращого для близької людини – хіба це погано?
Хіба погано любити, підтримувати, спрямовувати, піклуватися, турбуватися, думати про неъ? Хіба погано?!
Не погано, тільки, якщо в тому, що ви робите для іншого – бажання цього Іншого, його енергії, його прагнення більше ніж вашого.
Якщо ж навпаки, якщо вашої енергії в цьому процесі в рази більше, ви тягнете, вмовляєте, контролюєте, переконуєте, що цього Іншого (чоловіка, брата, батька, матері, близької подруги, дорослого сина або повнолітньої дочки) це дуже потрібно – зайнятися своїм здоров'ям, скинути вагу, піти від алкоголіка-чоловіка, отримати вищу освіту, займатися спортом, переїхати, знайти іншу роботу, кинути пити, змінити своє життя, і ви викладаєтеся, викладаєтеся, викладаєтеся...
А ваш близький робить вам послугу тим, що робить це для себе...
Все, ви в пастці!
Пам'ятаєте: у школі, вчителі говорили: «Це ж ТОБІ потрібно! Вчися, старайся! Це потрібно тобі!»
Кому потрібно? Чи почуває дитина, підліток, що їй потрібно вчитися? Ні. А кому це потрібно? Вчителям, викладачам, батькам – рятувальникам всіх мастей. Енергії бажання самої дитини в цьому немає. Її потреба зовсім в іншому, але ніяк не в навчанні.
Якщо те, що ви робите для близької вам людини більше треба Вам, ніж їй, ви стаєте не підтримкою, на яку можна спертися, а у рятувальником, у того, хто тягне іншого на своїй енергії.
Рятувальник – це той, хто тягне іншого на своїй енергії.
Рятувати потрібно і важливо! Коли будинок у вогні, і потрібно винести на собі непритомних жителів. Коли люди безпорадні і вони не можуть допомогти собі самі. Коли вони нерухомі, не осудні, в астматичному нападі, в тяжкому алкогольному сп'янінні, під дією наркотиків, топляться в річці, потрапили в аварію, знаходяться під завалами. В момент, коли людина дуже потребує допомоги, і не може спиратися на себе.
У всіх інших випадках своє спасіння — це відповідальність самої людини. І міст до своєї мрії вона повинна будувати на своїй власній енергії.
Допомогти, підтримати, порадити – будь ласка! Але так, щоб вашої допомоги і підтримки було відсотків на двадцять від того, що людина робить в цьому напрямку сама. Немає у неї сил, енергії, бажання – йти по тому світлому шляху, який ви для неї бачите, може і не її це шлях. А якщо є хоч якесь бажання і власна енергія, нехай інвестує її стільки, скільки може, поступово будуючи свій власний міст у своє світле майбутнє.
Якщо ви стаєте основною опорою цього мосту, найбільш заінтересованою особою у тому, щоб у цієї чудової людини все вийшло (щоб чоловік кинув пити, син поступив в університет, дочка закінчила ВНЗ, подруга знайшла підходящу роботу, мама зайнялася своїм здоров'ям, батько домігся пільг, брат реалізував свій талант), то ви ризикуєте тягнути на собі набагато більше, практично все, і повністю відповідати за успіх всього діла.
Крім цього є великий ризик, що людина, чийого щастя ви так завзято бажаєте, в один прекрасний момент пошле вас куди подалі з усією вашою щирою підтримкою і чітким баченням його щасливої долі. І всі ваші сили, енергія і час будуть викинуті в трубу, розтоптані і знецінені.
Ні яку подяку, на яку ви в глибині душі сподівалися, ви не отримаєте. Ні любові, ні вдячності. Тільки глибоке почуття образи, розчарування і відчуття власної дурості і використаності – ось, що залишається в сухому залишку героя - рятувальника, який з благих мотивів тягне лямку за себе і за того хлопця, бажаючи найкращого для своїх коханих та близьких.
Візьміть за орієнтир формулу: «20+ 80», де 80% – це власні зусилля людини, а 20% – це ваша допомога і підтримка.
Коли я була керівником громадської організації, яка займається допомогою дітям-сиротам та малозабезпеченим сім'ям, мудрі грантодавці (організації-спонсори, які дають таким волонтерським організаціям як наша гроші на реалізацію соціальних проектів), виділяли лише 20% від потрібного нам на проект бюджету.
«Подобається тобі ідея, хочеш її реалізувати, віриш в неї? Тоді викладайся енергетично, фінансово, шукай ще джерела, ворушись, працюй! А ми підтримаємо. Чого ж не підтримати, якщо людина багато робить для реалізації своєї мрії?!»
Між підтримкою і нав'язуванням, диктатом своїх умов, контролем і тиском – тонка грань.
Рятувальники часто стають «диктаторами правильного життя», переслідувачами для бідних рятуємих, перетворюючи їх в жертву своїх власних амбіцій.
Перш ніж рятувати когось, запитайте себе: “А кому це потрібно? Хто основна зацікавлена особа в тому, щоб все це сталося?"
Хоче чоловік кинути пити, дружина знайти роботу, мама зайнятися здоров'ям, сестра схуднути, а брат вилізти з боргів? Мріє ваш син поступити в університет, а дочка вивчити англійську? Чи потрібна вашій подрузі нова робота або її влаштовує ця стара?
І самий головний розпізнавальний знак – вкладається сама людина у все це.
Рятувальник може стати «підтримувачем», якщо він як дорослий подає руку дитині, яка йде по вузькому бордюру:
«Хочеш іти, є у тебе інтерес, подобається тобі це? ось тобі моя рука! підтримаю!».
