Що таке ВСД (вегетосудиина дистонія) і які в неї симптоми. Найчастіше, цей діагноз ставлять усім кого, як то кажуть, гризуть нерви.
Навіть називають цей діагноз "комерційним", мовляв, якщо лікар не знає, що лікувати, а пацієт хоче лікуватись, то йому ставлять діагноз ВСД, пише ЗМІ.
"Ну я ж п'ю таблетки, беру уколи, крапельниці... Чому мені не легше?" -- запитують знайомі мене, яка три роки боролась із ВСД та панічними атаками. Будемо розбиратись. Отже, лікарі виписують якесь (переважно однакове) лікування десь на 7 -- 10 днів (це судинорозширювальні препарати типу пірацетаму, кавітону, гарячі уколи (магнезія). Це щось від серця, типу рибоксину, панангіну. Це вітаміни групи В. І це заспокійливі препарати (якщо людину сильно "плющить" -- то хімічні гідазепам чи еглоніл, якщо в людини немає панічних атак, то можна і щось трав'яне із того, що по ТБ показують).
Отак мучатьть тебе 10 днів уколами-таблетками-крапельницями, а тобі навіть якщо й легше, то не сильно, далі все болить. Я у таких випадках порівнюю це ВСД із горлом чи нежитем. От болить вас -- ви активно пропили антибіотик, збили температуру, чимось пшикали, щось смоктали умовно кажучи 5 -- 7 днів. "Важку" артилерію ви застосували, а горло й далі болить, шмарклі й далі течуть. Мусите ще щось пити, мусите на процедури якісь ходити, чаї-трави, сауни, гріття, полоскання -- ще з місяць-другий... Отак і з нервами (ВСД): їх ніколи не вилікуєш таблетками.
Це я тепер така мудра, а тоді два роки напихала себе препаратами. Чи не через місяць бігала на лікарняний. Бо не могла, падала із ніг, вмирала... Скільки ліків у мене влили я не знаю, але легше мені не ставало. Постійний страх, біль голови, холодні й вологі руки. На кілька днів могло стати легше, а потім знову зле. І знову таблетки. Але я вам розповім, як можна вилікуватися без них.--
Я десять днів пролежала в неврології, потім ще два тижні -- у лікарні відновного лікування. Як це звичайно буває у нас, у неділю виписалась, у понеділок пішла на роботу. В обід мені стало зле. "Я здорова. Мене нічого не болить. Я сильна. Я не вмру. Ой, здається, вмираю..." -- знайомі слова і відчуття? Руки холонуть і стають мокрими, ноги -- наче з вати й підкошуються, у голову вдаряє гаряча хвиля, щоки і язик терпнуть, серце товче й так стискає, ніби його хтось у кулак взяв, ковтнути стає важко, у вухах дзвенить... Це, друже, панічна атака -- відчуття, що ти вмираєш. І ти або сама даєш собі раду, що дуже важко, або викликаєш "швидку".
Ця подружка -- панічна атака -- три роки хвостиком за мною ще буде ходити. За цей час я зроблю стільки кардіограм, що трикімнатну квартиру замість шпалер ними можна обклеїти. Чому бігала на кардіограму? Чи мала проблеми із серцем? Ні, не мала. Воно, серце, мене боліло, пекло, тиснуло, билося то тихо, то голосно... Але кардіограма та ЕХО були добрими.
А це така особливість вегетосудинної дистонії -- болить те, що собі запрограмуєш. Ну не так, щоб спеціально, а так воно виходить. От у мене тато помер,коли мені було 12 років. Заснув і не прокинувся. Експерти сказали: серце (хоча ніколи на нього не скаржився). От я і боюсь болю в серці. Моя подруга на початку 90-х пила таблетки для схуднення. Не схудла, але шлунок трохи "посадила". Лікувалась, вилікувалась, але запам'ятала слова лікаря: "Тобі ще пощастило, бо могла від того лайна і рак шлунка мати". І так ті слова засіли їй у голові, що потім, через багато років, коли у неї виявили ВСД, -- її болить шлунок. Такі ннапади, аж до непритомності. Проте аналізи здавала, УЗД робила, "шланг" ковтала -- усе здорове.
Ще одна знайома, у якої бабуся від раку грудей померла, на фоні ВСД відчуває постійний біль у молочних залозах. Теж купу обстежень пройшла -- усе добре, але болить. Щомісяця на лікарняному---------
...Був у мене день народження -- 25 років. Я запросила багато гостей, усі веселяться, святкують, а мені зле. Я тихенько сиджу, дивлюсь на це все і думаю: от зараз я і помру. Плакала, ридала й нарешті вирішила піти до психіатра. Лікар казав, щоб я не соромилась, плакала, кричала... Казав, що лікувати буде мене довго (це мені не дуже сподобалося), казав, що даватиме мені ліки і щоб я навіть не питала які (це мене насторожило), казав, буде масувати мене, проводити голкотерапію, а ще буде мене гіпнотизувати. Ну а це навіщо?
Виявляється, що просто так, ні з того, ні з сього розбалансувати свою нервову систему неможливо. Поодинокий стрес такого ефекту не дасть. Потрібно планомірно, з року в рік щоби вас щось мучило. Такі собі скелети у шафі. Щось таке, про що ви можете знати, а можете і не здогадуватись.
Лікар пояснив це так: уявіть стіну в яку хтось кинув помідор. Залишилась велика червона пляма, минув час, той помідор вже давно прибрали і забули про нього, а пляма є. От мусимо пригадати той помідор.
Стоп! На прийом доктор приїхав хорошою іномаркою. Таку на його зарплату не купиш. І зрозуміло, що всі ці ліки, всі ці сеанси гіпонозу та масажу немалих грошей будуть коштувати. То з мене будуть робити психа й шукати мої помідори, а потім за мої гроші купувати дорогі авто. "Дівчино, схаменись -- і геть із психлікарні, -- сказала собі. -- ВСД -- це розлад нервової системи, а не психіки!"
І якось так мене це розізлило, що сама вирішила знайти свої помідори! Хоча я їх знала -- я боялась смерті, бо в мене батько заснув і не прокинувся. А ще, справді, мала таємницю, яка мене гризла вже багато років. І потім, спілкуючись із тими, хто теж має ВСД, зауважила, що кожен із них має свої скелети у шафі, про які розповім далі. Ендокринолог дав скерування у... церкву -----------
Отже, після візиту до психіатра я наполегливо вирішила сама себе вилікувати, але для того потрібно було ще дообстежитись. Пішла до ендокринолога, бо саме розлади щитоподібної залози можуть також давати такий ефект: страх, тремор, неспокій, серцебиття. І тут ендокринолог замість того, щоб мене обстежувати, каже: піди-но в церкву у підміському селі, там священик такий хороший. Узагалі, за час свого лікування я бачила з сотню лікарів, і так мало з них мені справді допомогли, а стільки нашкодили... Я людина віруюча і до якихось знахарів чи магів не пішла б.
А до церкви -- чом би й ні? А хіба я знала, що там священик -- екзорцист. Бісів виганяв. Ні, не з мене. Мені сказав, що "чиста". А от інші, видно, були біснуваті. Не знаю, спектакль то був чи правда, але видовище моторошне, досі мурашки по шкірі. Я від побаченого ще більше захворіла. Признайтеся, і ви вже встигли обійти чи навіть об'їздити немало святих місць. І до бабок віск зливати ходили? Ну правда ж -- ходили! І я ходила. А що робити? Ну страшна ж хвороба: все болить, а аналізи добрі. Напевно пороблено! Я думала, що я одна така. Але невропатолог у поліклініці мені сказала, що, певно, 95 відсотків тих, хто має ВСД, а особливо панічні атаки, шукає відповіді у надприродному. І дарма, бо від того ще гірше може стати. Після екзорциста, справді, страхи ще більше загострились, тепер я переживала, щоб у мене щось не вселилось.
Який вихід?---------- А потім я випадково зустріла людину -- не лікаря, не професора, який сказав мені просто: не витягнеш себе сама, жоден лікар не допоможе.
Перше: щоранку склянка води із медом.
Друге: щовечора ложка меду із двома ложками бурякового соку. А ще п'ємо заспокійливі чаї. Але не так, для смаку із цукром, лимончиком та тортиком. А так, як в інструкції написано, -- неухильно її дотримуємось і п'ємо не тиждень, а кілька місяців.
Третє і найважливіше: мусимо відновити кровообіг, кров має добре циркулювати і доходити до найдрібіших судинок на руках і ногах. Для цього раз щодня, а краще двічі наливаємо у тазик джерельної води (хоча б з криниці, але не з крана) і кидаємо жменю полови (це те сіно, яке залишається після комбайна). Температура води -- 28 -- 29 градусів -- і 40 хвилин мочимо руки й ноги. І я мочила.
А ще вирішила, що мені потрібно багато водяних процедур. Ні, мені їх і раніше виписували. Я йшла в басейн, активно махала руками й ногами -- і після того мені ставало так зле, що мусила йти на лікарняний. А чому? Та бо я так розбурхувала свої судини, що вони того гвалтування не витримували. Не плаваємо в басейні! Пірнаємо, лежимо, робимо легку зарядку -- але ніяких різких рухів! Приймаємо вдома ванни. Хвойні, соляні, із м'ятою, мелісою. Такі робили в санаторії, і мені стало ще гірше. Бо вода має бути не 36 -- 40 градусів, а близько 30, і не 20 -- 30 хвилин мокнути, а десяти буде досить. І не щодня, а двічі на тиждень.
Привчаємо себе до контрастного душу -- це натренує ваші судини й швидше внормує нервову систему. Приємним бонусом загартовування стане і те, що взимку вас оминатимуть віруси та застуди. Важливо пам'ятати, що вранці закінчуємо холодною водою, а ввечері -- теплою. Фізпроцедури.
Хочете вірте в їх дію, хочете не вірте, але ходити на них мусите. Фізкабінет має стати вашим домом на кілька місяців. Електрофорез, електросон, гальванічний комірець із бромом та дарсонваль на комірцеву зону. Тільки не приймате більш як дві процедури на день. І вистачає двічі на тиждень -- у ті дні, коли не будете брати ванни. Бо коли забагато, то воно ще гірше.
Ще потрібні дихальні вправи, треба знати певні точки на руках (скажімо, коли починається паніка й потрібно різко заспокоїтись -- слід по 10 -- 15 секунд терти пучки пальців: від мізинця правої руки до мізинця лівої -- і так до заспокоєння). І про це не питайте в лікарів -- навряд чи вони розкажуть. Тут вам допоможуть тренери із йоги або... інтернет. Важливо, щоб усі ці процедури були не відразу, щоб був якийсь графік розписаний, і так потроху, планомірно цього можна позбутись.
Напишіть, роздрукуйте і дотримуйтесь. Через 3 -- 4 місяці ви себе не впізнаєте. Можна ще почати дбати про здорове харчування та кинути пити й курити, але я цього не робила. Тоді я й так рідко коли почувалася щасливою, а ще позбавляти себе задоволення з'їсти хот-дог і випити пива -- не хотіла. Скелети в шафі------------
Отже, ВСД не буває від одного стресу, від нього радше нервовий зрив може бути. А ВСД -- вона роками виплекана, вигріта у надрах нашої свідомості, яку щось мусить гризти. От лише кілька прикладів моїх знайомих, у яких розвинулася ВСД із панічними атаками:
-- Знайома вийшла заміж за заможного чоловіка. Він її любить і догоджає у всьому: подорожі, подарунки, концерти, романтичні вечері в ресторанах. У такому раю вони живуть уже три роки, і всі ці три роки він хоче дитину, бо в нього немає. А в неї є -- двоє (хлопчик і дівчинка), і вона більше не хоче. Вона хоче в Дубай, а не в декрет. Признатися йому в цьому -- це розлучення. От воно її так гризло три роки, що "вилізло" у ВСД.
Лікарі відразу спитали: що тебе нервує? Вона сказала: колишній чоловік. Бреше! Тут просто всі, хто має ВСД, -- брешуть, бо інколи навіть собі не можуть і не хочуть признаватись.
-- От моя однокласниця колись із мене приколювалася, типу, що це за хвороба: "панічні атаки". Мовляв, живи собі на втіху. От у мене наречений на заробітки поїхав, а я в гречку скочила. Класно так! Але заміж та моя однокласниця вийшла за того заробітчанина. У шлюбі не зраджує, але і дітей вже десять років не мають. Вона себе винить, що то через ту зраду. А чоловікові ж не зізнається... Так це все у собі тримала, що нерви здали.
І теж бреше: типу, що це від того, що дітей немає, нервується. А насправді усе глибше. І я теж тоді брехала, що в мене нерви через навчання і роботу... Які там нерви від навчання й роботи?
Воно мені найбільше задоволення давало! Був і в мене скелет у шафі, але я його позбулась! І на пам'ять------- Запам'ятайте: що хто собі замовить -- те і болітиме. Що пораджу? Гарно обстежте те, що болить. Якщо є якісь відхилення власне у роботі цього органа -- підлікуйте. Подбайте про себе (це я описала вище). І головне. Роздрукуйте висновок лікаря. Повісьте на стіну і в момент панічної атаки підійдіть, прочитайте, що ви здорові, і зрозуміте, що за день чи навіть за місяць (скільки там часу після останнього обстеження минуло) нирка не ушкоджується, серце не зношуєшся, рак не розвивається. Не помрете. Принаймні не зараз!
