Галина Лагода поверталася з чоловіком на «жигулях» із заміської поїздки. Намагаючись розійтися на вузькому шосе із зустрічною вантажівкою, чоловік різко вирулив вправо. Автомобіль зім'яло про стояв біля дороги дерево.
Галину привезли в калінінградську обласну лікарню з важкими ушкодженнями мозку, розривами нирок, легенів, селезінки і печінки, безліччю переломів. Серце зупинилося, тиск було на нулі.
— Пролетівши чорний космос, я опинилася в сяючому, залитому світлом просторі, — розповідає Галина Семенівна через двадцять років. — Переді мною стояв величезний чоловік у сліпучо-білому одязі. Його обличчя я не розгледіла з-за спрямованого на мене світлового потоку.
«Навіщо ти сюди прийшла?» — суворо запитав він. «Я дуже втомилася, дозвольте мені трохи відпочити». — «Відпочинь і повертайся — у тебе ще багато справ».
Прийшовши до тями після двох тижнів, протягом яких вона балансувала між життям і смертю, хвора розповіла заввідділенням реаніматології Євгену Затовке, як проходили операції, хто з лікарів де стояв і що робив, з яких шаф що діставали.
Після чергової операції на роздробленій руці Галина під час ранкового обходу запитала лікаря-ортопеда: «Ну як ваш шлунок?». Від подиву він не знав, що відповісти — дійсно, лікаря мучили болі в животі.
Зараз Галина Семенівна живе у злагоді з собою, чи вірить в Бога і зовсім не боїться смерті.
«Літав, як хмара»
Юрій Бурков, майор запасу, не любить згадувати про минуле. Його історію розповіла дружина Людмила:
— Юра впав з великої висоти, зламав хребет і отримав черепно-мозкову травму, втратив свідомість. Після зупинки серця він довго лежав у комі. Я перебувала в жахливому стресі. Під час одного з відвідувань лікарні загубила ключі. А чоловік, прийшовши нарешті до тями, першим ділом запитав: «Ти знайшла ключі?» Я злякано замотала головою. «Вони лежать під сходами», — сказав він.
Лише багато років потому він зізнався мені: поки був у комі, бачив кожен мій крок і чув кожне слово — причому як би далеко від нього я не знаходилася. Він літав у вигляді хмарки, в тому числі і туди, де живуть його померлі батьки і брат. Мати умовляла сина повернутися, а брат пояснив, що всі вони живі, тільки більше не мають тел.
Через роки, сидячи біля ліжка важко болевшего сина, він заспокоював дружину: «Людочка, не плач, я точно знаю, що зараз він не піде. Ще рік побуде з нами». А через рік на поминках померлого сина повчав дружину: «Він не помер, а лише раніше нас з тобою переселився в інший світ. Повір мені, адже я там був».
Пологи під стелею
А це спогади дев'ятнадцятирічної Анни Р., яка пережила клінічну смерть під час пологів.
«Поки лікарі намагалися мене відкачати, я спостерігала цікаву річ: яскравий білий світ (такого на Землі немає!) і довгий коридор. І ось я ніби чекаю, щоб в цей коридор увійти. Але тут лікарі реанімували мене. За цей час відчула, що ТАМ дуже здорово. Навіть не хотілося йти!»
Чашка і плаття в горошок
Цю історію розповів доктор медичних наук Андрій Гнєздилов, що працює в санкт-петербурзькому хоспісі:
«Під час операції у пацієнтки зупинилося серце. Лікарі змогли завести його, і, коли жінку перевели в реанімацію, я відвідав її. Вона поскаржилася, що її оперував не той хірург, який обіцяв. А адже бачити лікаря вона не могла, перебуваючи весь час у непритомному стані.
Пацієнтка розповіла, що під час операції якась сила виштовхнула її з тіла. Вона спокійно розглядала лікарів, але тут її охопив жах: а що, якщо я помру, не встигнувши попрощатися з мамою та донькою? І її свідомість миттєво перемістилося додому. Вона побачила, що мама сидить, в'яже, а донька грає з лялькою.
Тут зайшла сусідка, принесла для доньки плаття в горошок. Дівчинка кинулася до неї, але зачепила чашку — та впала і розбилася. Сусідка сказала: «Ну, це до добра. Видно, Юлю скоро випишуть». І тут пацієнтка знову опинилася біля операційного столу і почула: «Все в порядку, вона врятована». Свідомість повернулася в тіло.
Я зайшов в гості до родичів цієї жінки. І з'ясувалося, що під час операції до них... заглядала сусідка з сукнею в горошок для дівчинки і була розбита чашка».
