Полювання на відьом
Гоніння на відьом і чаклунів існували споконвіку. Покарання для цієї категорії сумнівних осіб були прописані в законах Стародавнього Єгипту і вавилонському Кодексі Хаммурапі, чаклунство і магія засуджувалися в Біблії. Але тільки в Середньовіччі боротьба з відьмами вилилася у справжню масову істерію. Середньовічна полювання на відьом тривала кілька століть, в результаті загинуло від 60 до 100 тисяч чоловік.
Пік істерії припав на XVI—XVII століття. Найбільше дісталося «відьмам» роздробленої на безліч дрібних держав Німеччини, а от католицьку Іспанію, зі школи асоціюється з релігійним фанатизмом, полювання на відьом торкнулася меншою мірою. В протестантських державах закони про чаклунство часто були навіть більш суворими, ніж у католицьких країнах.
Уявлення про масштаби лиха дає свідчення сучасника, який спостерігав загальне божевілля в окремо взятому Бонні на початку XVII століття: «Здається, залучено півміста: професори, студенти, пастори, каноніки, вікарії і ченці вже арештовані і спалені... Канцлер з дружиною вже схоплені і страчені. На Різдво Пресвятої Богородиці стратили вихованку князя-єпископа, дев'ятнадцятирічну дівчину, відому своєю побожністю і благочестям... Трьох-чотирирічних дітей оголошували коханцями диявола. Спалювали студентів і хлопчиків благородного походження 9-14 років. На закінчення скажу, що справи знаходяться в такому жахливому стані, що ніхто не знає, з ким можна говорити і співпрацювати».
Танцювальні істерії
14 липня 1418 року в Страсбурзі якась жінка раптом почала несамовито танцювати. У наступні дні плясовая істерія охопила кілька сотень городян. Міська влада, щоб не підбивати танцюристів, заборонили бити в барабани і сурмити. Недужних відправили в каплицю святого Вітта в Цаберне, де вони заспокоїлися. Що цікаво, рівно через сто років, у липні 1518 року, масова танцювальна істерія в Страсбурзі повторилася. Протягом декількох днів 400 жителів танцювали на вулицях і площах міста. Ці події отримали назву «танцювальна чума».
У Парижі пішли ще далі: у тому ж 1418 році одержимі танцем танцювали на паризьких кладовищах. Цей страшний танець, в якому брали участь представники всіх верств суспільства, тривала багато місяців.
Взагалі ж такі танцювальні епідемії відомі ще з часів античності, але справжнього розмаху вони набули в Європі між 900 і 1800 роками. Люди кидали всі справи, щоб віддатися шаленої танці, переходили від міста до міста, падали замертво від знемоги. Цей вид масової істерії отримав у народі назву «танець святого Вітта», а в медицині — хорея. Раніше лікували молитвами недуга, зверненими до святого Витту, тепер — галоперидолом.
Істерії в жіночих монастирях
Монастир взагалі був вдалим місцем для виникнення істерій та інших відхилень: закритий простір, щоденна важка праця, різноманітні обітниці (зокрема, обітницю безшлюбності), суворі покарання. Не кажучи вже про те, що часто в монастирі потрапляли крім своєї волі.
Так, у монастирі у Франції раптом замяукала одна черниця. Незабаром вже весь монастир на чолі з аббатисой несамовито нявчав. Жителі навколишніх селищ стривожилися. Було б не так критично, якби черниці хоча б гавкали або чирикали по-горобиного. Але нявкання — це було вже занадто: адже кішка вважалася твариною диявола!
Скандал дійшов до начальства, і воно відправило до монастиря загін солдатів з батогами. Коли черницям пригрозили, що їх гарненько отхлещут батогами, якщо вони не припинять котячий концерт, христові наречені вгамувалися. Хоча не дуже віриться, що такі погрози могли привести до спокою. Напевно черниці замяукали з ще більшим натхненням. От коли подібну масову істерію в іншому жіночому монастирі церковні власті припинили, відмовивши у фінансуванні, — в це віриться більше.
Інша істерія охопила монастирі в Німеччині і Голландії: монахині почали кусати один одного. «Епідемія» охопила не тільки жіночі, але й чоловічі монастирі і дійшла до самого Риму.
Істерії в вікторіанської Англії
Ще давньоримський лікар Гален писав про хворобу під назвою «божевілля матки», симптомами якої були дратівливість, непритомність і навіть божевілля. В античному суспільстві, відомому своїми вільними вдачами, в заняттях сексом не бачили нічого поганого, тому «божевілля матки» було рідкісною хворобою і лікувалося, так би мовити, ефективно.
Великобританія у вікторіанську епоху представляла собою повну протилежність розгнузданої античності, тодішнє британське суспільство відрізнялося високоморальностю, доброчесністю і скреподуховностью, тобто було виконано святенництвом, лицемірством і купою безглуздих умовностей.
Хвора фантазія охоронців моральності бачила непристойності в найнесподіваніших місцях — там, де їх не побачив би найбільш бувалий збоченець: книги авторів протилежної статі ставили на одну полицю, тільки якщо вони перебували у шлюбі, на ніжки роялів з круглими наконечниками одягали кринолинчики (а то що це вони голі!), купання в водоймах дозволялося тільки в купальних вагончиках, запропонувати за обідом жінці пташину ніжку вважалося грубістю, експозиція античних статуй на Всесвітній виставці була затримана до тих пір, поки їм не заліпили фіговими листками матню. Ну і, звичайно, пристойним дівчатам не належало нічого знати про статевому акті і дітонародженні!
Після всього цього цілком природно, що Британію охопила масова жіноча істерія: за приблизними підрахунками лікарів, майже чверть жінок страждала цим недугом. У відповідності з духом часу вважалося, що впоратися з напастю можуть тільки лікарі. Створювалися страхітливого вигляду механізми-вібратори, більше були схожі на тортурні знаряддя інквізиторів, які повинні були викликати «жіночі припадки» (так тоді називався оргазм). Для лікування також використовувався спеціальний душ (просто сильний струмінь води, спрямована в інтимне місце).
Шпигуноманія в СРСР
Шпигуноманія існувала у багатьох країнах, але в СРСР вона досягла епічних висот. Причина цілком зрозуміла. Більшовики багато років боролися з царською владою шляхом підпільної, підривної, терористичної діяльності. І, коли вони прийшли до влади, їм скрізь ввижалися шпигуни і диверсанти: у радянського керівництва була впевненість, що їх супротивники повинні були боротися тими ж методами.
«Буржуйські» розвідки при тотальній закритості СРСР також домагалися скромних результатів. Секретність була надмірною, воістину параноїдальною. Наприклад, в Петрозаводську були засекречені документи по зміні умивальників в дитячому саду.
В сталінський час шпигуноманія перетворилась у справді масову істерію. Шпигуни всюди ввижалися: з великим трудом вони проникали в СРСР з метою спалити комора з колгоспним зерном, сфотографувати стратегічний суперсекретний завод по виробництву голок для патефонів, підсипати отруту в борщ в їдальні №11 — загалом, завжди можна було звалити власні помилки і промахи на шпигунів. Всі провали радянської планової економіки тут же списувалися на підривну діяльність західних розвідок.
Не важливо, що розвідник або диверсант у всі часи товар штучний. У Радянському Союзі їх виявляли десятками тисяч. У підсумку «шпигунів» схопили більше, ніж їх було у всьому світі, разом узятих. Доходило до трагічного абсурду: людей звинувачували у шпигунстві на користь неіснуючих країн, типу Карфагена.
Бітломанія
Від музикантів і груп масово фанатіли з тих пір, як вони з'явилися. Але тільки бітломанія викликала справжню масову істерію. Найчастіше «бітлам» можна було взагалі нічого не виконувати, оскільки під час концертів від воплів публіки не було чути пісень. Сидіння крісел в концертних залах після виступів були мокрими: шанувальниці елементарно не могли себе контролювати. Багато фанатів йшли далі і на концертах групи відчували оргазм. Згідно з дослідженнями тодішніх британських вчених, багато дівчат вперше відчули оргазм саме на концертах «Бітлз».
Масова істерія супроводжувала «Бітлз» не тільки на сцені, але і при будь-якої появі на публіці. Бої фанатів з поліцією, переслідування групи, незаконні проникнення в місця проживання «бітлів» стали майже щоденною рутиною. Масова істерія закінчилася разом із завершенням у 1966 році концертної діяльності гурту.
