Ось чому зараз епідемія дифтерії буде страшніше, ніж у 90-х! Читайте далі

Люди у паніці, адже це страшна хвороба та її наслідки лякають. Навіть лікарі не на жарт сполошилися, адже багато хто все ще пам'ятають епідемію 90-х років. Тоді в Україні захворіло близько 20 тисяч людей, з яких 700 померли, передає Ukr.Media. 

Багато лікарів згадують ті часи з сумом і болем, адже втратили людські життя. Серед цих лікарів і Андрій Сніцар — інфекціоніст, чиєю точкою зору ми хочемо поділитися з вами. Трохи спогадів, пара слів про сучасну медицину, нову епідемію і щеплення. Це корисно прочитати кожному!

Давай для початку з'ясуємо, що таке дифтерія і чому це навіть страшніше, ніж її малюють. Дифтерія — інфекційна хвороба, що спричиняється дифтерійною паличкою. Хвороба може протікати в різних формах, багато чого залежить від віку, а також від того, чи була людина щеплена. Хвороба у щеплених людей зустрічається дуже рідко і проходить у легкій формі, а у нещеплених закінчується серйозними ускладненнями.

Найбільш поширені ускладнення спостерігаються зі сторони серцево-судинної і нервової системи. Андрій Сніцар розповідає: «Перші можливі причини смерті дифтерійного хворого — від токсичного шоку, задухи або гострої ниркової недостатності. Це в перші дні, а іноді й години хвороби. Якщо витягуємо — можуть померти від раннього міокардиту (перший тиждень).

Якщо і тут пронесло — від пізнього міокардиту, раннього паралічу і знову від ниркової недостатності — це вже через місяць від початку хвороби. І найприкріше: смерть через місяці два-три — від пізнього паралічу діафрагми і зупинки дихання, коли ти їх кожен день нерухомих через зонд годував (ні говорити, ні рухатися такі хворі не можуть) і стали вони тобі зовсім рідні... А ще були смерті через рік (так звана слідова летальність) від важких ушкоджень серця, таки наздогнавших. І добивших».

Робити щеплення від дифтерії

Це одвічна суперечка: одні кажуть робити, інші вважають, що щеплення-це все брехня і містифікація, а треті взагалі кажуть, що це небезпечно. Що я можу сказати... Знаєш, дорогий читачу, всі мої сумніви розвіяла наступна історія, яку розповів лікар Андрій Сніцар. Якщо у тебе все ще залишилися сумніви, обов'язково прочитай її!

Сніцар розповідає: «Не всіх спочилих пам'ятаю, але п'ять найбільш, яких, ось вже здавалося, витягну — пам'ятаю. І Митьку. Самий звичайний ромський хлопчина. Пустотливі очі, буйна чорна шевелюра, смагляве личко. П'ять років. Єдина дитина, до речі, решта — дорослі. Тому, напевно, так пам'ятаю — з дітьми складніше...

Поступив пізно від початку хвороби, як, втім, більшість загиблих. Токсин встигає зв'язатися з тканинами і вже його звідти не вирвеш навіть сироваткою. Тому чим раніше сироватка, тим краще. Вона токсин тільки той, що в крові циркулює, пов'язує. Якщо він вже потрапив в серце, нирки, нерви — марно, почнуться ті самі ускладнення.

Звичайно, ми на будь-якому терміні вводимо сироватку, адже паличка сидить в мигдалинах і продовжує виділяти все нові порції токсину в кров. Хоч ці зв'яжемо, щоб не додавалося. Ввели і Митькові, хоч і прекрасно знаємо, сьомий день хвороби, всім ускладненням — бути. Від шоку і ниркової недостатності ми Митьку вберегли. І почався міокардит...

Як він невблаганно, грізно розвивався: кожен день на ЕКГ новий знак, нова хвиля, подовження інтервалу, аритмія. Капаємо, вводимо, кардіологи поруч постійно, реаніматологи. Три дні. Повна блокада. П'ять днів, тиску немає, сечі немає, титруємо дофамін, зупинка, непрямий масаж, слухаємо... Стукає? Стукає! Не стукає... Стукає!

Тричі Митькові серце заводили за дві суцільних нескінченних доби. Такого у мене більше не було. Живучі вони, ромські діти. Воля до життя звірина. Чіплявся за життя, за нас, за бога цього байдужого...

Повільно, протяжно, невідворотно вислизав — як з пальців, коли над прірвою тримаєш і втримати не можеш... На четвертий день не застукало...»

А адже якби вчасно зробили щеплення від дифтерії, то і не було б усього цього. І прожила б дитина довге життя, і був би у нього шанс вирости і стати щасливим, але ні... Багато хто зараз скаже, що і щеплені хворіють, що якість вакцини погана, але ж ця вакцина рятує. Щеплені діти хворіють, але ризик ускладнень в рази менше.

Та й поміркуйте самі, 40 років, коли вакцинація проводилася беззаперечно, дифтерії не було. Сам лікар каже: «40 років наша країна жила без дифтерії — встигло вирости два покоління лікарів, які її не бачили. Відразу після впровадження масової вакцинації тими, старими радянськими вакцинами, реактогенними і недосконалими, з поганим рівнем очищення. Але була система, і люди прищеплювалися».

Чи є ймовірність того, що епідемія дифтерії повернеться чи це все порожні чутки? На жаль, не порожні. Рівень вакцинації в Україні сьогодні найнижчий в Європі і один з найнижчих за всю історію країни. Від дифтерії вакциновано лише 47 % дітей і ще менше дорослих. Така картина спостерігається вже кілька років.

Колективний імунітет зараз знизився до критичного рівня, а тому спалах дифтерії просто неминучий. І багато хто вважає, що цей спалах буде ще страшніше, ніж той, що в 90-х. І на це є кілька резонних причин.

Здавалося б, що тут складного — дайте хворому ліки і все буде в порядку. Тільки в цьому й заковика. В країні немає сироватки (не плутати з вакциною). Сироватка використовується безпосередньо для лікування вже хворого. По суті, це готові чужі антитіла, які борються з інфекцією. Є між сироваткою і вакциною ще одна відмінність — першої вже 4 роки як немає, а друга все ще є.

Залишається сподіватися на ранню госпіталізацію, тільки от надії мало. Дифтерію дуже просто сплутати з ангіною або ГРВІ, а це найчастіше лікують вдома. А золоті години упустити просто. Навіть якщо ти відразу в лікарню звернешся, то не факт, що дифтерію розпізнають сходу. Адже, знову ж, майже 40 років не було цієї хвороби і виросло ціле покоління лікарів, які про неї тільки в книжках читали.

З-за всього цього епідемія набуде набагато більші масштаби, ніж попередня. Але все ще не пізно сходити до лікаря і зробити щеплення, убезпечити себе. І не треба зараз про змову злих фармацевтів, яким потрібно продати свої ліки безкоштовні вони для людей. Потрібно просто піти і зробити. Згадай розповідь про Митьку, поглянь на свою дитину і ще раз подумай про те, що ти можеш врятувати її. Зваж усе ще раз і прийми правильне рішення.