Сьогодні 20 травня - День травматолога. Сповідь лікаря-травматолога

Як і багато інших людей моєї професії, стати лікарем я мріяв з раннього дитинства. Правда, вступивши в медичний вуз, далеко не відразу визначився з тим, в якій області мені б хотілося спеціалізуватися. На старших курсах один мій близький товариш почав спеціалізуватися на ортопедії і травматології, познайомив мене зі своїм наставником — лікарем з великої літери. І тоді я теж захотів стати травматологом, передає Ukr.Media.

«Травматологія — це дуже цікава область медицини. Просто задумайтеся: у скелеті дорослої людини більше 200 кісток, величезна кількість м'язів, суглобів, зв'язок і сухожиль. Все це пов'язано між собою і, якщо що-то з опорно-рухового апарату виходить з ладу, то людина вже не може відчувати себе повноцінно».

Ставити людей в прямому сенсі слів на ноги — це велика відповідальність, тому, обираючи професію лікаря, потрібно розуміти всі ризики, бути готовим постійно розвиватися і, само собою, багато практикувати.

Сотні годин в операційній

Я працюю лікарем-травматологом п'ять років. Зараз практикую в одній з державних київських лікарень: веду постійний прийом, чергую в травматологічному пункті і проводжу оперативні втручання. До моєї першої серйозної самостійної операції я асистував сотні, а, може, і тисячі разів. Також до цього були нескладні хірургічні втручання, але першого пацієнта, якого я оперував самостійно, буду, напевно, пам'ятати все життя.

Це була 76-річна бабуся, яку доставили до нас у «швидкої». Вона отримала серйозну травму, необхідно було міняти тазостегновий суглоб. Такі операції в травматології та ортопедії вважаються одними з найскладніших, оскільки завжди є ризик, що організм не прийме штучний суглоб, так і сама його установка — дуже копітка і відповідальна робота. При цьому людям старшого віку, яким, зокрема, може бути протипоказаний загальний наркоз, не можна бути малорухливими, тому як в організмі в такому випадку можуть відбуватися застійні явища, коли рідина збирається в легенях, в області серця тощо.

Тоді рішення оперувати приймали родичі літньої пацієнтки. Добре пам'ятаю, як я йшов в операційну і помітно нервував. Але, як кажуть, очі бояться, а руки роблять: все пройшло успішно і бабуся, наскільки мені відомо, зараз веде активний спосіб життя.

Один на один у травмпункту

«Система роботи у відділеннях травматології влаштована так, що у добу в травмпункті повинен чергувати один з лікарів. Зміна вважається складною, якщо за 24 години ти надав допомогу близько 50 пацієнтам».

У мене якось було чергування, коли за добу довелося прийняти понад 80 осіб. Так, це дуже втомлює. Особливо, коли ти весь день приймав людей, вночі хочеш прилягти хоча б на 15 хвилин, щоб просто притулитися до подушки, але не можеш — хворі продовжують надходити. У травмпункті, повторюся, один лікар. І цей лікар — ти. Встаєш, відкидаєш до біса втому, робиш те, що повинен.

Але найжахливіше — це навіть не складні добові чергування. Жах, коли на них тобі доводиться вибирати, в якому порядку будеш надавати допомогу. У мене була ситуація, коли привезли чоловіка в комі з переломом черепа, а одночасно з ним поступив хлопець зі складним переломом і треба було рятувати кінцівку. Ти розриваєшся, а поруч кричать родичі цих хворих.

До речі, щодо родичів. Особисто мені здається, що всякі нападки з боку рідних пацієнтів — це, в першу чергу, вина самих лікарів. Вкрай рідко трапляється хтось зовсім неадекватний. Частіше буває, коли самі лікарі, в тому числі, від втоми, можуть якось різко відповісти, з-за чого у близьких пацієнта одразу починається істерика. Я завжди намагаюся зберігати тверезий розум і не піддаватися емоціям.

Новітні технології

У наше відділення потрапляють пацієнти від 14 років. Самим юним хворим, якого оперував особисто я, був учень старших класів, який займався футболом і під час однієї з ігор отримав травму коліна. Підлітку пророкували хорошу спортивну кар'єру, ми провели операцію з використанням його власних сухожиль, пройшов час і зараз хлопець знову грає у футбол.

«Слава Богу, наука не стоїть на місці: багатьох пацієнтів, про які ще 10 років тому казали «безнадійний», зараз можна повернути до повноцінного способу життя».

Наприклад, ми використовуємо технологію нарощування кісток. Після складних осколкових переломів вживляємо в пошкоджену кістку спеціальний титановий штифт, при русі пошкоджені ділянки кістки починають тертися один об одного, а в місці їх тертя з'являється кісткова мозоль, яка і дозволяє скріпити перелом. Якщо виражатися зовсім грубо, то штифт ми використовуємо як шампур, а кість — це ніби як шашлик, який нанизується на титан.

Підручні засоби

Після багатьох років роботи в травматології можу з упевненістю сказати, що досить часто, та що там-дуже часто, люди отримують травми з власної необережності. Десь півроку тому до нас надійшла пацієнтка з травматичною ампутацією кількох фаланг пальців на руці. Знаєте, як це нещастя сталося? Вона робила сік на соковижималці і щось пішло не так.

А буквально днями група студентів привезла свого друга з жахливо розпухлим пальцем. Виявилося, що хлопець не міг зняти перстень, крутив його, крутив, а потім вичитав десь, що для зняття кільця маленького розміру треба розпарити палець. Процедура, яку я настійно не рекомендую повторювати, природно, не допомогла, і тоді студент звернувся в лікарню, де йому, за словами компанії, не змогли допомогти.

Коли ж хлопець дістався до мого кабінету, було вже близько чотирьох годин ранку. Я як тільки намагався зняти перстень — все було марно. Навіть спеціальні кусачки його не перемогли — метал виявився дуже міцним. Час у пацієнта йшов на хвилини — ще б, буквально півгодини і з пальцем точно можна було б прощатися.

Тоді я видзвонив представників госпблоку лікарні, які, на щастя, оперативно доставили у травмпункт болгарку. Довелося на свій страх і ризик розрізати з її допомогою горе-кільце. Палець вдалося врятувати — хлопець, сподіваюсь, більше не буде експериментувати з прикрасами не за розміром.

«Лікарів все ще дякують за хорошу роботу, у тому числі грошима. Ніяких конкретних сум при цьому особисто для мене не існує. Я працюю в державній лікарні, куди потрапляють пацієнти з різним достатком: якщо хтось із них захоче віддячити — добре, якщо ні — теж цілком нормально».